Пастух був бідним, веселим і неодруженим. У нього був лише один старий віл і один плуг. Щодня він працював на полі і після цього сам готував обід і прав одяг. Жив дуже бідно. Несподівано одного дня сталося диво. 

　　 Після роботи, Пастух повернувся додому, а як тільки увійшов, то побачив, що кімната була чисто прибрана, одяг був свіжо випраний, на столі стояла гаряча і смачна їжа. Пастух здивувався і подумав: Що це таке? Святі зійшли з неба чи що? Пастух ніяк не міг зрозуміти, що сталося. 

　　 Після цього таке повторювалося щодня. Пастух вирішив простежити за будинком, щоб все з'ясувати. Одного дня, як завжди, Пастух рано вийшов, але сховався недалеко від будинку. Потай спостерігав, що у ньому відбувається. 

　　 Через деякий час прийшла одна красива дівчина. Вона увійшла до будинку Пастуха і почала займатися домашнім господарством. Пастух не зміг стерпіти і вийшов запитати: «Дівчино, чому ти допомагаєш мені?».

　　 Дівчина злякалася, збентежено і неголосно говорила: «Мене звуть Ткаля, я бачила що, ти жив бідно, і прийшла допомагати тобі». Пастух дуже зрадів, і сміливо сказав: «Виходь заміж за мене і будемо разом працювати і жити, добре?» Ткаля погодилася. З цього часу Пастух і Ткаля стали жити разом.

　　 Щодня Пастух працював на полі, а Ткаля в будинку ткала полотно і займалася господарством. Жили вони у злагоді. 

　　 Минуло кілька років і Ткаля народила одного сина і одну дочку. Всі були щасливі. 

　　 Та одного дня, небо затягло темними хмарами, два небожителя прийшли до будинку Пастуха. Вони повідомили Пастуха, що Ткаля була онучкою небесного царя. Кілька років тому, вона пішла з палацу, небесний цар без перерви шукав її. Небожителі силоміць понесли Ткачику до небесного палацу. 

　　 Пастух, обійнявши малих дітей, дивився як забирають дружину і дуже опечалився. Він заприсягся піти на Небо і знайти Ткалю, щоб повернути її. Але як проста людина може дістатися Неба? 

　　 Пастух засмутився, а старий віл, який довго з ним жив, сказав: «Убий мене і візьми мою щкіру. Коли накинеш її на себе, то зможеш полетіти до небесного палацу шукати Ткалю». Пастух ні як не хотів цього робити , але йому не залишалось нічого іншого і із сльозами вчинив все за словами старого вола. 

　　 Пастух накинув на себе шкіру вола, дітей посадив до кошиків і полетів на небо. Але в небесному палаці суворі порядки, ніхто не став слухати бідну людину. Небесний цар теж не дозволив Пастухові зустрітися з Ткалею.  

　　 Пастух і діти неодноразово просили, нарешті, небесний цар дозволив їм коротку зустріч. Ткаля зустріла чоловіка і дітей сумно і привітно. Час минув швидко, небесний цар дав наказ, щоб знову відвезли Ткалю. Сумний Пастух разом з дітьми намагався наздогнати Ткалю. Він неодноразово падав і знову вставав, а коли майже наздогнав Ткалю, зла небесна імператриця висмикнула з голови золоту шпильку і махнувши нею утворила широку срібну річку між ними. З того часу Пастух і Ткаля лише можуть стояти на двох берегах і здалеку бачити один одного. Тільки 7 червня кожного року Пастуху і Ткалі дозволено зустрічатися. Тоді прилітають тисячі сорок і утворюють над срібною річкою міст зі своїх хвостів, щоб Пастух і Ткаля могли на ньому зустрітися.