Дун Фаншо - легендарная особистість в історії в Китаї. Історії про нього широко відомі серед китайського народу. 

　　    Дун Фаншо жив у ІІ столітті до н.е. Він був відомим літератором династії Хань (206 років до н.е. –220 роки н.е.). Його літературна творчість відрізнялася жвавістю і оригінальністю. В молодості Дун Фаншо служив дрібним чиновником в тодішній столиці Китаю місті Чан'ань. У той час в імператорській стайні служили, головним чином, карлики. І хоча карлики мали низьке становище, але вони мали один важливий привілей - знаходитися при імператорській особі. А Дун Фаншо у той час дуже хотілося чим-небудь привернути до себе увагу імператора, щоб роздобути призначення на хорошу посаду. І ось, що він придумав: одного прекрасного дня Дун Фаншо побачив одного карлика з імператорської стайні. «Недавно імператор сказав мені, що ви, карлики, низькі на зріст, за силою поступаєтеся багато в чому селянам» - сказав карликові Дун Фаншо. «Вам важко побороти ворога в бою на війні. Будь ви на посту провінційного чиновника, ніхто не слухатиметься вас. Ви марно витрачаєте державні гроші, і імператор наказав всіх вас стратити». 

　　     Почувши такі слова, всі карлики почали плакати. Тоді Дун Фаншо сказав їм на втіху: «Нічого, я виручу вас». Карлики кинулися йому дякувати, з питанням, як же їм уникнути гніву імператора. Дун Фаншо говорить: «Ви повинні зібратися разом і, прийшовши на прийом до імператора, кинутися перед ним на коліна і не вставати до тих пір, поки імператор не пробачить вам ваш низький зріст». Карлики так і вчинили. Імператор був здивований, він запитав, чому вони на колінах, і чого вони хочуть. Карлики відповіли: «Це тому, що Дун Фаншо повідомив їм, що імператор збирається віддати наказ їх стратити». Тоді імператор викликав до себе Дун Фаншо і запитав його, навіщо ж він ввів їх в оману. А Дун Фаншо відповів: «Все одно мене можуть засудити до страти. Ну, була не була, - все скажу. Ці карлики, на зріст нижче метра, кожного місяця отримують платню один великий мішок рису і 200 цянів (бронзових монет). А у мене зріст майже два метри, а отримую таку саму платню. Виходить, що карлики обжираються, а я бідний, голодую. Адже це несправедливо. Якщо імператор визнає мої слова справедливими, то хай змінить такі правила». 

　　     Почувши це, імператор розсміявся. Дун Фаншо вже досяг своєї мети. З тих пір імператор призначив Дун Фаншо служити в своєму оточенні при дворі. Ось і вся історія про те, як Дун Фаншо просив рису в столиці Чан'ань. 

　　    Ще чого одна історія про Дун Фаншо. Одного дня Дун Фансо разом з іншими чиновниками працював в канцелярії. Приносять імператорські слуги небачену дичину.  

　　     За традицією лише після оголошення імператорського указу стороннім особам дозволялося покуштувати імператорські страви. Ніхто не очікував, що в цей час Дун Фаншо без імператорського наказу самовільно відріже собі мечем шматок дичини.  

　　       Всі були приголомшені його таким вчинком. Про це негайно донесли імператору. Імператор наказав поклакати Дун Фаншо до себе і пояснити причину своєї поведінки. Дун Фаншо спокійно відповів імператорові: «Раз імператор готувався роздавати цю дичину всім своїм чиновникам, оголошення наказу лише питання часу. Те, що я до оголошення наказу сам відрізав собі дичину і поніс додому, показує, що я відважна людина.  

　　      По-друге, хоча я і відрізував собі шматок, але він був невеликим, Це показує мою скромність. Я відніс дичину додому, це показує мою синову повагу до батьків. Тому в чому я провинився, шанований імператор?». Після таких його слів імператорові не залишалося, як тільки розсміятися.