Фань Чжунянь відомий політик і літератор стародавнього Китаю. Він не лише був видатним політиком, чудовим літератором, але і неабияким військовим діячем. Його найвідоміше есе «Башта Юеянлоу» широко відома серед китайського народу. Особливо строфи з цього есе, сенс яких приблизно такий: «Треба в першу чергу піклуватися про державні справи, і в останню чергу про власні інтереси». 

　　     А зараз пропонуємо вам історію про те, як Фань Чжунянь в дитинстві наполегливо і старанно вчився. Фань Чжунян жив в епоху династії Сун - Х столітті нашої ери. Коли йому ще не виповнилися три роки, помер його батько. Сім'я стала жити ще бідніше. Підлітком Фань Чжунян один відправився в інші краї, у відоме у той час вчену палату «Інтяньфу» набиратися знань. Життя під час навчання було дуже важким. Грошей у хлопця було мало, і він довгий час харчувався тільки раз в день рисовою кашею. Зазвичай він з ранку готував рисову кашу, і після того, як каша остигала, він ділив її на три частини, для сніданку, обіду і вечері. Потім він дрібно нарізував солоні овочі і з'їдав їх разом з кашею. 

　　     Одного дня, коли Фань Чжунян їв свій невибагливий обід, до нього навідався один друг. Побачивши, як бідно він харчується, важко стало на душі у друга, і він дав йому трохи грошей, щоб Фань зміг краще поїсти. Але Фань Чжунянь ввічливо, але рішуче відмовився від допомоги друга. Другу не залишалося, як піти. Другого дня цей друг приніс йому багато всього смачного і Фань Чжуняню довелося все залишити. 

　　      Через декілька днів його друг прийшов відвідати Фан Чжуняня. І він із здивуванням побачив, що даровані їм минулого разу курка, риба залишилися незайманими, і все погано пахло.他的朋友十分生气，对范仲淹说："你太清高了，一点吃的东西都不肯接受，让朋友太伤心了！" 

　　范仲淹笑了笑说："老兄误解了，我不是不吃，而是不敢吃。我担心自己吃了鱼肉之后，咽不下去粥和咸菜。你的好意我心领了，你千万别生气。"朋友听了他的话，更加佩服他的人品。 

　　有一次，有人问起范仲淹的志向，范仲淹说；"我的志向，要么当个好医生，要么当个好宰相。好医生为人治病，好宰相治理国家"。后来，范仲淹果然当了宰相，成为宋代著名的政治家。 

　　范仲淹把兴办教育和改革官僚机构作为强大国家的两个重要方面，他在全国大力兴办学校，增强师资，培养国家急需的各种人才。他自己也身体力行地提携有才能的人，后来有名的政治家和文学家欧阳修、文学家周敦颐、哲学家张载等都得到范仲淹的帮助。 

　　范仲淹在繁忙的政务之余，勤于创作，写下许多佳作。值得称道的是，他反对当时内容浮华空泛的作品，主张文学应该与现实社会联系起来，促进社会发展和人的发展。这一主张深刻影响了后世的文学发展。