Якось одного дня гори і ліси охопила величезна жорстока пожежа, води, що хлинули з неба, затопили сушу, і земля перетворилася суцільний океан, хвилі якого досягали неба. Люди не могли врятуватися від води, що наздоганяла їх, а їм ще загрожувала загибель від різних хижих тварин і птиць. Це було справжнє пекло.

　　  Нюй-ва побачила як страждають її діти і дуже засмутилася. Не знаючи, як покарати злого призвідника, якому не призначено було померти, вона взялася за важку працю, щоб полагодити небо. Робота її чекала велика і важка. Але це потрібно було для щастя людей, і Нюй-ва, що гаряче любила своїх дітей, нескільки не злякалася труднощів, і сміливо одна взялася за справу. 

　　  Перш за все вона зібрала безліч каменів п'яти різних кольорів, розплавила їх на вогні на рідку масу і нею заклала отвори неба. Поглянеш уважно — наче б то є деяка різниця в забарвленні неба, проте здалека воно здається таким же, як і раніше. Хоча Нюй-ва і добре полагодила небо, але не змогла зробити його таким, як раніше. Розповідають, що північно-західна частина неба трохи перекосилася, тому сонце, місяць і зірки стали в своєму русі хилитися до цієї частини неба і заходити на заході. На південному сході землі утворилася глибока западина, тому води всіх річок спрямували в її сторону, і там були зосереджені моря і океани. 

　　  У Гуйсюй, було п'ять священних гір: Дайюй, Юаньцзяо, Фанху, Їнчжоу, Пенлай. Висота кожної з цих гір дорівнювала тридцяти тисячам лі, відстань між ними складала сімдесят тисяч лі, на вершинах гір були рівні простори у дев'ять тисяч лі, на них височіли золоті палаци зі сходами з білого нефриту. У цих палацах жили безсмертні. І птахи і звіри там були білого кольору, всюди зростали нефритові і перлові дерева. Після цвітіння на деревах з'являлися нефритові і перлові плоди, які були хороші на смак і тим, хто їх їв, приносили безсмертя. Безсмертні вдягали білий одяг, на спині у них зростали маленькі крила. Часто можна було бачити як маленькі безсмертні вільно летять блакитним небом над морем подібно до птахів.  

　　  Вони літали від гори до гори, розшукуючи своїх родичів і друзів. Їх життя було веселим і щасливим. І лише одна обставина затьмарювала це. Ці п'ять священних гір плавали морем, не маючи під собою твердої опори. У спокійну погоду це не мало великого значення, а коли піднімалися хвилі, то гори переміщалися у невизначених напрямах, і для безсмертних, які перелітали з гори на гору, це створювало багато незручностей: вони думали швидко долетіти кудись, а дорога їх несподівано подовжувався; прямуючи до якого-небудь місця, вони раптом виявляли, що воно зникло, і його доводилося шукати. 

　　  Це завдавало їм клопоту і віднімало багато сил. Всі жителі страждали і нарешті, порадившись відправили декількох посланців із скаргою до Тянь-ді - небесного правителя. Тянь-ді наказав духу Північного моря Юй-цяну негайно придумати, як допомогти їм. Коли ж Юй-цян був в образі бога моря, він був порівняно добрим і подібно до «сухопутних риб» мав тіло риби, руки, ноги і осідав на двох драконах.  

　　  Чому ж у нього було тіло риби? Справа у тому, що спочатку він був рибою у великому Північному морі і звали її Ґунь, що означає «риба кит». Кит був величезний, не можна навіть сказати у скільки тисяч лі. Він міг раптом закачатися і перетворитися на птаха пен, величезного злого фенікса. 

　　  Він був такий великий, що одна спина його тягнулася невідомо на скільки тисяч лі. Розгнівавшись, він відлітав, і два його чорних крила затьмарювали небо як хмари, що тягнулися до горизонту. Щороку взимку, коли морські течії змінюють свій напрям, він з Північного моря вирушав до Південного, з риби перетворювався на птаха, з бога моря — на бога вітру. 

　　  І коли піднімався північний вітер, що реве і стогне, леденить і пронизує до кісток, це означало, що дув Юй-цян, бог моря, який перетворився на величезного птаха. Коли він перетворювався на птаха і вилітав з Північного моря, то одним помахом крил здіймав величезні морські хвилі, що доходили до неба, заввишки у три тисячі лі. Підганяючи їх ураганним вітром, він сідав на хмару у дев'яносто лі. Півроку летіла ця хмара на південь, і, лише досягнувши Південного моря, Юй-цян опускався, щоб трохи перепочити. Ось тому-то духу моря і духу вітру небесний владика і наказав знайти відповідне місце для безсмертних з п'яти священних гір.  

　　  Лунбо, країна велетнів, знаходилася за десятки тисяч лі на північ від гір Куньлунь. Люди цієї країни, мабуть, походили від драконів, тому-то їх і називали «лунбо» — родичі драконів. Говорять, що серед них жив один велетень, який затужив від неробства і, узявши з собою вудку, відправився до великого океану, що за Східним морем, ловити рибу. Лише він ступив ногами у воду, як з'явилися місцевості, де були розташовані п'ять священних гір. Зробив кілька кроків — і обійшов ці п'ять гір. Закинув вудку раз, другй, третій і витягнув шість голодних, черепах, що давно нічого не їли. Недовго думаючи, поклав він їх собі на спину і побіг додому. Він зідрав з них панцирі, став розігрівати їх на вогні і ворожити по тріщинах. На нещастя, дві гори — Дайюй і Юаньцзяо — втратили опору і хвилі понесли їх до Північної межі, де вони потонули великому океані. Як би ми не старалися, ми не зможемо взнати, скільки безсмертних, бігали зі своїми пожитками і скільки потів зійшло з них. Небесний владика, дізнавшись про це, вибухнув могутнім громом, покликав свої великі чарівні сили і зробив так, що країна Лунбо стала зовсім маленькою, а жителі низькорослими, щоб не ходили вони до інших земель і не творили б зла. З п'яти священних гір Ґуйсює потонули лише дві, а черепахи, що тримали на головах інші три гори стали сумлінніше виконувати свій обов'язок. Вони тримали свою ношу рівно, і з цих пір не було чути про будь-які нещастя.