Одного дня Бянь Хе, який жив в царстві Чу, на горі Чушань знайшов дорогоцінний нефрит. Він підніс нефрит князеві з Чу на ім'я Лі-ван. Лі-ван наказав майстрам-каменерізам визначити, чи справжній це нефрит або підробка. Прошло трохи часу, і була отримана відповідь: це не дорогоцінний нефрит, а просте камінь. Лі-ван вирішив, що Бянь Хе замислив обдурити його і наказав відрубати йому ліву ногу. 

　　 Після смерті Лі-вана престол успадковував У-ван. Бянь Хе знову підніс нефрит правителеві. І знову сталася та ж історія: У-ван теж вважав Бянь Хе обманщиком. Так Бянь Хе відрубали і праву ногу.  

　　 Після У-вана правив Вень-ван. З нефритом за пазухою Бянь Хе стогнав біля підніжжя гори Чушань три доби. Коли його сльози вичерпалися, і в очах з'явилися краплі крові. Дізнавшись про це, Вень-ван відправив слугу запитати Бянь Хе: «У країні багато безногих, чому ж ти так відчайдушно ридає?» 

　　 Бянь Хе відповів, що він зовсім не засмучений втратою обох ніг. Він пояснив, що суть його страждань полягає на тому, що в державі дорогоцінний нефрит вже не нефрит, а чесний чоловік - уже не чесна людина, а шахрай. Почувши це, Вень-ван наказав каменерізам ретельно відшліфувати камінь, в результаті шліфовки і ограновування вийшов нефрит рідкої краси, який люди почали називати як нефрит роду Хе. 

　　 Автор цій притчі - Хань Фей - відомий стародавній китайський мислитель. У цій притчі відображена доля і самого автора. Свого часу правитель не прийняв політичних переконань Хань Фея. З цієї притчі можна зробити висновок: каменерізи повинні знати, який цей нефрит, а правітелі розуміти, яка перед ними людина. Люди, які жертвують найдорогоцінніше для інших, мають бути готові постраждати від цього.