Дофу в кунжутній олії

У старі часи на початку весни завжди не вистачало їжі. Смажене тофу (соєвий сир) було дуже важливою стравою. Використовували баранячий курдючний жир, спочатку його розтоплювали, але не дуже довго, щоб не був гірким, а потім додавали у жир тофу і попередньо зварені зелену квасолю, соєві боби, дрібно нарізану моркву, гриби. Обов'язково треба було додавати сік з бобів, або воду. Чому у старому Пекіні була така приказка «коли смажать тофу, воно дуже булькає»? Це тому, що коли смажили тофу, то додавали багато кунжутної олії, але смажити треба було на повільному вогні, тобто воно постійно мало кипіти. Спочатку тофу варили у соку з бобів або воді, а потім дофу кипіло в олії, насичуючись водою та олією. Після приготування тофу викладали до миски. Перед подачею на стіл посипали зеленою цибулею, поливали олією з гострим перцем. Ця олія була не така як у наш час з меленим перцем, а з обсмаженими шматочками перцю. Це звичайне смажене тофу.

Маньчжури теж любили їсти тофу обсмажене у курдючному жирі, а якщо для смаження використовували рослинну олію, то обов'язково до страви додавали соєвий соус. Спочатку соєвий соус разом з олією трохи обсмажували, а потім у цій суміші готували дофу, доливаючи воду. Вийнявши зі сковороди, дофу посипали зеленою цибулею і поливали олією з перцем.