Епоха Ся – перша династія в історії Китаю. Вона існувала в період з ХХІ до ХVІ століття до н.е. В епоху Ся змінилося 14 поколінь, вона тривала приблизно 500 років, в часи Ся правили 17 монархів. Центр Ся був розташований на стику південного краю нинішньої провінції Шаньси і західного краю нинішньої провінції Хенань. 

　　Засновник епохи Ся – Великий Юй був героєм, який відважно бився з повенями. Його заслуга – відновлення спокою в Піднебесній. За переказами він успішно приборкав повені, отримав підтримку різних племен, унаслідок чого і створив Ся. Створення епохи Ся ознаменувало завершення багатовікового періоду первісного ладу і формування інституту приватної власності. З тих пір Китай вступив до епохи рабовласницького ладу. 

　　Для завершального етапу епохи Ся характерна політична смута, яка загострила класові протиріччя. Останній монарх Ся -- Цзе, вступивши на престол, не здійснив реформ, а жив у розкоші і неробстві. Цілими днями він лише пив і бавився з наложницями, не звертаючи увагу на сподівання простого народу, який потерпав від злиденності і спустошування. Він велів стратити всіх, хто звертався до нього з петиціями. У зв'язку з цим сусідні царства одне за одним віддалялися від Ся. Одне з них – Шан, користуючись нагодою ослаблення Ся, пішло війною на Ся, підкорило його, а Цзе помер, намагаючись втекти. Так і закінчилася епоха Ся. 

　　Серед істориків тривають дискусії про те, чи існувала насправді епоха Ся в історії. Це суперечка пов'язана з тим, що достовірних історичних матеріалів про епоху Ся до нашого часу дійшло вкрай мало. Проте в знаменитій історичній хроніці «Історичні записки» в розділі «Епоха Ся» чітко описана система спадкоємності Ся. Археологи сподіваються, що вдасться виявити фрагменти матеріальної культури Ся, щоб відновити справжню історію про неї. Починаючи з 1959 р. археологи Китаю провели дослідження культурного шару епохи Ся, що стало прелюдією для комплексних розкопок цього шару. 

　　На цей час багато вчених вважають, що руїни Ерлітоу в провінції Хенань, де були виявлені цінні матеріали, є головним об'єктом з вивчення культури Ся. Згідно з точними даними, руїни Ерлітоу датуються приблизно 1900 роком до н.е. тобто якраз в роки правління Ся. На сьогоднішній день поки що немає достатніх матеріалів, які безпосереднім чином доводять існування культури Ся, але виявлені історичні матеріали вже у великій мірі сприяли роботі з пошуку слідів епохі Ся. 

　　Знаряддя для праці, які були виявлені на руїнах Ерлітоу, виготовлені, головним чином, з каменя. Відомо, що у той час були в ходу також предмети, виготовлені з кісток тварин і раковин. На фундаментах і стінах гробниць збереглися сліди дерев'яного знаряддя. Хоча в ті часи китайці користувалися лише первісними примітивними знаряддями, але вони наполегливо працювали, всіма силами розвивали сільське господарство, боролися із стихійними лихами. Хоча до цих пір не були виявлені бронзові вироби великого розміру, але в Ерлітоу були виявлені ножі, тесаки, долото і бронзові вироби. Були виявлені також керамічні і нефритові вироби, кам'яні знаряддя. Ті часи характеризуються розквітом в ремісничому виробництві. 

     У стародавніх книгах є згадки про календар епохи Ся, який привернув особливу увагу дослідників. Найважливіший історичний розділ про календар Ся міститься в книзі «Дадай ліцзі». Цей розділ свідчить про те, що в епоху Ся люди були здатні визначати місяці року з врахуванням руху сузір'я Великої Ведмедиці. Це найраніший календар в Китаї. У документі були описані положення сузір'їв, містилися відомості кліматичного і природного характеру, а також зроблені записи про календарні заняття і політичні діяння відповідно до 12 місяців року. Документ певною мірою відображав рівень розвитку сільського господарства епохи Ся. Це цінний матеріал для вивчення розвитку науки і техніки стародавнього Китаю.