«Лейцінь» також називається «лейху».

   Це смичковий інструмент, що з'явився в 20 роках XX ст. «Лейцінь» був розроблений китайським народним майстром Ван Дяньюєм на основі «чжуйху». Ван Дяньюй жив в повіті Юньчен (пров. Шаньдун). Він поступив в учні до народного виконавця мелодій на «чжуйху». Хоча з дитинства Ван Дяньюй був сліпий, він мав великим талант гри на «чжуйху». В кінці 20-х років XX ст. Ван Дяньюй впровадив сміливі нововведення до конструкції «чжуйху». Зокрема шийка «лейху» була подовжена, розміри циліндра збільшені і покриті шкірою пітона. Таким чином, в 1953 р. з'явився вдосконалений інструмент підвищеної гучності і ширшого діапазону. Саме цей інструмент і називається «Лейцінь».

       «Лейцінь» складається з шийки, циліндрового або 6-8-гранного корпусу, голівки з кілками і смичка. Шийка голівка і смичок зроблені з дерева. Смичок довше ніж смичок в «ерху». За розміром «лейху» можна розділити на два види - великий і малий. Довжина великого «лейціня» складає 110 см, а малого — 90 см. Як і при грі на інших смичкових інструментах, виконавець сидить, коли грає на «лейціні».

       Зазвичай інструмент кладуть на ліву ногу і грають на двох струнах пальцями лівої руки. З допомогою «лейціня», можна відобразити різні настрої. Цей інструмент може використовуватися в ансамблі, а також при виконання соло.

       За допомогою «лейціня» можна навіть відтворювати звуки різних тварин і імітувати такі ударні інструменти, як «шен», «сона», «ерху», гонг, барабан і так далі.

   [Композиція]： Пісня Насреддина