Археологічні дослідження свідчать, що близько 8 тис. років тому глиняний сюнь використовувався під час полювання. За легендою, сюнь бере початок від так званих «кам'яних метеоритів», з яких люди виготовляли знаряддя для полювання. Інакше кажучи, сюнь служив свого роду інструментом для лову звірів в стародавньому Китаї. 

　　 Коли залізні або кам'яні «метеорні тіла» летіли у повітрі до Землі, вони видавали якийсь звук, що нагадує гудіння, шипіння або свист.

　　Люди зацікавилися цим явищем і спробували свистіти за допомогою фрагментів метеоритів. Так з'явилися кам'яні і залізні свистілки. Пізніше їх почали робити з глини, потім з інструменту для полювання «кам'яні метеоритні свистки» перетворилися на сюнь і стали музичним інструментом. У епоху Шан (XVII-XI ст. до н. е.) сюнь виточували з каменя, кісток тварин і слонової кісті.  

　　У епоху Чжоу (XI ст.—256 р. до н. е.) сюнь став важливим духовим інструментом у складі китайського оркестру.  

　　З 30 років XX століття професор Цао Чжен з Китайської консерваторії почав виробляти сюнь у стародавньому стилі. Потім професор Цзяньцзіньської консерваторії Чень Чун створив сюнь з 9 дірочками на основі сюня з 6 отворами, який виготовив Цао Чжен. Поява сюня з 9 отворами свідчить про те, що стародавній сюнь отримав нове життя. 

　　Незабаром після цього професор Чень Чун і його учень Чжао Ляншань з хубейського оркестру разом виготовили з палісандра сюнь з 10 отворами. Так була вирішена проблема відсутності «верхів» в цьому інструменті. 

　　[Послухайте мелодию «Чуґе»]： 《Пісня князівства Чу》