Зараз у Китаї локшину називають «мяньтяо» 面条. До династії Сун вона називалася «танбін» 汤 饼. «Танбін» – це відварені у воді смужки з тіста (іншими словами – суп з локшиною), які з часом перетворилися на «суобін» 索饼, що дуже схоже на сучасну широку локшину. До династії Цзінь «танбін» стали тонкими смужками, у той час їх називали «бутуо» 不托. Таку ж назву локшина зберегла в період династії Тан, а з часів династії Сун вперше зустрічається назва «мяньтяо» 面条. Було й безліч способів приготування локшини – її варили, смажили, тушкували. З'явилося більше спеціальних приправ, до локшини додавали м'ясні та овочеві страви, вона вже майже не відрізнялася від сучасної.