Хань

       Хань не лише є найбільшою національністю за чисельністю населення серед 56 національностей Китаю, але і в світі. На цей час чисельність хань складає приблизно 1 мільярд 200 мільйонів чоловік. Хань в основному проживають в центральному регіоні країни, налічують 5000-річну історію розвитку своєї цивілізації. Хань мають свою мову (китайська мова) і свою писемність. Китайська мова відноситься до мовної китайсько-тибетської сім'ї. Китайська мова ділиться на вісім діалектів, таких як північний нормативний діалект, діалекти "у", "сян", "ґань", "хакка", "міньнань", "міньмей" і "ює". «Путунхуа» - загальноприйнята нормативна китайська мова, що заснована на північному діалекті. Китайська мова є однією з прадавніх мов у світі. Загальна кількість ієрогліфів в китайській мові складає більше 80 тисяч ієрогліфів, а кількість тих, що найбільш вживаються - близько 7 тисяч ієрогліфів. Китайською мовою ведеться спілкування як усередині країни так і за її межами. Основний продукт харчування хань - рис, тоді як жителі північних районів віддають перевагу борошняним продуктам. Хань люблять овочі, боби, м'ясо, рибу і яйця, приділяють велику увагу кулінарії. Китайська кухня традиційно ділиться на чотири напрями: південний, північний, східний і західний. Страви південної кухні відрізняються солодкуватим смаком, північної – солонуватим, східної – гострим, а західною – кислуватим. Нині на цій основі вже в основному склалося 8 шкіл кулінарії, до яких належать хунаньська, сичуаньська, північно-східна, ґуандунська та інші. Вино і чай – основні напої хань. Китай – батьківщина чаю, також одна з країн світу, де була винайдена технологія винокуріння, завдяки цьому, культура вина і чаювання має тривалу історію розвитку. Окрім вина і чаю, люди в різних районах споживають напої, що приготовані з різних фруктів. У хань багато традиційних національних свят – свято Весни (Новий рік за місячним календарем), свято «Юаньсяо» (15 число першого місяця за місячним календарем), свято «Чистого світла» (5 число четвертого місяця за місячним календарем), свято «Дуаньу» (5 числа п'ятого місяця за місячним календарем), свято «Середини осені» (15 число восьмого місяця за місячним календарем).

Чжуан 

       За чисельністю населення національність чжуан є найбільшою серед національних меншин Китаю. Вона має тривалу історію свого розвитку. Чжуан компактно проживають в Гуансі-Чжуанському автономному районі, який розташований на півдні Китаю. Чжуан мають свою мову, яка відноситься до мовної китайсько-тибетської сім'ї. Чжуан – одна з прадавніх народностей Китаю, багато століть назад їх предки проживали на півдні Китаю. Чжуан мають давню історію: декілька десятків тисяч років тому предки чжуан проживали в південній частині країни. 1958 року був створений Гуансі-Чжуанський автономний район. Головне заняття чжуан – землеробство. В основному чжуан зайняті вирощуванням заливного рису, кукурудзи. За пристрасть чжуан до співу їх край часто називають "океаном пісень". Чжуан славляться у всьому Китаї і за кордоном виробництвом барвистої парчі. У минулому у чжуан були поширені первісні політеїстичні вірування, зокрема поклоніння духам природи. Після панування династій Тан і Сун в районах мешкання чжуан стали поширюватися буддизм і даосизм. Надалі незначна частина чжуан прийняла християнство і католицизм, проте вплив цих релігій був невеликим.

Маньчжури 

       Маньчжури проживають у всіх регіонах Китаю, особливо в провінції Ляонін. Маньчжурська мова відноситься до маньчжурської мовної гілки тунгусо-маньчжурської мовної групи алтайської мовної сім'ї. Існує два діалекти маньчжурської мови: південний і північний. Завдяки багатовіковим контактам і тісному спілкуванню з хань, маньчжури переважно говорять китайською. Лише незначна частина маньчжурів, які живуть у віддалених селах, і літні маньчжури уміють говорити маньчжурською мовою. У минулому у маньчжурів був поширений шаманізм. Маньчжури мають давню історію свого розвитку. Вони ведуть своє походження від племен сушень, що з'явилися понад 2000 років тому, від яких пішли племена мохе, їлоу, уцзі та інші. Предки маньчжуров населяли значну територію в районі середньої і нижньої течії річки Хейлунцзян (Амур) на північ від гори Чанбайшань і в районі басейну річки Уссурі. Прямі предки маньчжурів – мохе – згодом утворили плем'я чжурчжень і в XII ст. заснували династію Цзінь. У 1583 р. Нурхаци об'єднав всі племена чжурчженів, заснував восьмизнаменну військову систему, створив маньчжурську писемність і в 1635 р. привласнив народності ім'я "маньчжоу" (маньчжури). Восьмізнаменна структура війська мала три функції: політичну, військову і економічну і була системоутворюючою конструкцією маньчжурського суспільства. Хуантайцзі, який вступив на престол 1636 р.змінив назву правлячої в Маньчжурії династії на "Цін". У 1644 р. цінські війська захопили прохід з Маньчжурії до Китаю (заставу Шаньхайґуань). Цінська династія стала останньою феодальною династією Китаю. Після Сіньхайської революції 1911 р. національність отримала нинішню назву. Маньчжури зробили великий внесок до справи об'єднання Китаю, розширення його володінь, розвитку економіки і культури.

Хуей

       Чисельність населення: 9 мільйонів 800 тисяч чоловік. Хуей проживають компактно в Нінся-Хуейському автономному районі, проте їх також можна зустріти у всіх куточках Китаю; хуей є найчисельнішою національною меншиною Китаю. Народність хуей впродовж багатьох століть живе пліч-о-пліч з хань, тому хуей говорять китайською мовою. Хуей, які живуть в змішаних общинах з іншими національними меншинами, володіють також мовами цих національних меншин. Незначна частина хуей знає арабську і персидську мови. Хуей використовують китайську писемність, сповідують іслам. Історія походження народності хуей починається з VII ст. В ті часи деякі арабські і персидські купці, які займалися в Китаї торгівлею, осіли в Ґуанчжоу, Цюаньчжоу і інших південно-східних приморських реґіонах. За кілька століть вони поступово стали одним з етнічних компонентів Китаю під назвою національність хуей. На початку XIII ст. жителі Середньої Азії, перси і араби, які тікали до північно-західних реґіонів Китаю від тривалих воєн, поступово асимілювалися місцевими хань, уйгурами і монголами, одружуючись з ними і приймаючи їх віру. Так поступово сформувався другий етнічний компонент національності хуей. Хуей сповідують іслам. Нині представники національності хуей проживають майже у всіх повітах і містах Китаю. Хуей – мусульмани, в місцях їх мешкання – містах, повітах і навіть селах – скрізь побудовані мечеті. Хуей зберігають свої особливі традиції в їжі, в зв'язку з цим, однією з традиційних сфер діяльності хуей є кулінарія. У Китаї всюди можна побачити вивіски ресторанів і продуктових магазинів, на яких написане "хуеймінь" або "цінчжень" (мусульманська кухня). Ці ресторани і магазини спеціалізуються на обслуговуванні представників національності хуей, але слава мусульманської кухні приваблює сюди і представників інших національностей. Хуей мають високий рівень економічного і культурного розвитку, в історії Китаю вони залишили помітний слід.

Мяо  

       Чисельність мяо складає приблизно 8 мільйонів 940 тисяч чоловік. Вони в основному проживають в провінціях Ґуйчжоу, Юньнань, Сичуань, Хунань, Хубей і Ґуандун, Ґуансі-Чжуанському автономному районі. Мова мяо відноситься до мовної гілки мяо мовної групи мяо-яо мовної китайсько-тибетської сім'ї. У минулому мяо не мали власної єдиної писемності. У 1956 р. на латинській графічній основі була створена писемність для чотирьох діалектів мови мяо. Мяо – одна з прадавніх національностей Китаю. У історичних літописах більш ніж 4-тисячолітньої давнини є згадка про існування роду або племен "наньмань", серед яких і були предки мяо. Народ мяо поклоняється своєму предкові – Чи Ю, який згідно з переказами, то вступав в союз, то воював з Хуанді (Жовтим імператором – засновником китайської нації) і імператором Яньді. Війни, голод, нужда, хвороби, а також висока народжуваність і щільність населення, виснаженість оброблюваних земель і інші чинники привели до кочового способу життя мяо. Це привело до значної розселеності, а також відмінностей в діалектах, одязі, обрядах і різного рівня соціально-економічного розвитку цієї національності. Населяючі різні райони, представники національності мяо називають себе по-різному: "му", "мен", "мао", "ґосюн", "дайсоу". У деяких місцевостях широко вживаються і інші самоназви мяо, пов'язані з традиціями в одязі, або відносно місця мешкання, наприклад: "мяо в довгих спідницях", "мяо в коротких спідницях", "червоні мяо", "чорні мяо" і так далі. Серед мяо поширений анімізм і традиційні вірування. Мяо в основному займаються вирощуванням заливного рису, кукурудзи, а також таких технічних культур, як тунг, рапс і лікарських рослин – пузатки високої, евкомії і так далі.  

Національність Ї

       Чисельність: 7 мільйонів 700 тисяч. Народність ї проживає переважно в провінціях Юньнань, Сичуань, Ґуйчжоу і Ґуансі-Чжуанському автономному районі. Мова ї відноситься до мовної гілки ї бірмансько-тибетської мовної групи мовної китайсько-тибетської сім'ї. Національність ї говорить 6 діалектами. Ї, які живуть пліч-о-пліч і підтримують тісні контакти з хань, володіють китайською мовою. Народність ї за чисельністю населення є однією з великих національних меншин Китаю. З давніх давен предки народності ї мешкали в південно-західному Китаї. У минулому серед народності ї був поширений політеїзм, а в епоху династії Цін – даосизм. В кінці XIX ст. незначна частина ї була обернена в християнство. 2000 років тому частина народу цян, що населяли в давнину територію нинішньої Шеньсі, Ґаньсу і Цінхай, мігрувала на південь, де в процесі розвитку змішалася з місцевими племенами південно-західних районів Китаю, утворюючи згодом народність ї. Однією з важливих особливостей національності ї є тривале існування в їх суспілсьтві рабовласницького устрою. Лише після утворення КНР серед ї були проведені демократичні реформи і соціалістичні перетворення, внаслідок чого було остаточно ліквідовано рабство.

Монголи  

       Чисельність: 5 мільйонів 800 тисяч чоловік. Монголи проживають компактною групою в автономному районі Внутрішня Монголія, монгольських автономних округах і в повітах Сіньцзян-уйгурського автономного району, провінцях Цінхай, Ґаньсу, Хейлунцзян, Цзілінь, Ляонін. Монгольська мова відноситься до монгольської мовної групи алтайської мовної сім'ї. У монголів є власна національна писемність. Перші згадки про цю національність зустрічаються в літописах епохи Тан. У той час слово "монгол" служило назвою одного з багаточисельних племен, що населяли територію Монголії. Колиска походження цього племені були території на схід від річки Аргунь, згодом плем'я мігрувало на захід. Племена вели нескінченні міжусобні війни, брали в полон і грабували місцеве населення. У 1206 р. великий хан Монголії Чинґісхан заснував Монгольське ханство. З тих пір на півночі Китаю з'явилася потужна, стабільна і динамічна національність – монголи. Чинґісхан об'єднав різні племена монголів і захопив Китай. Його нащадки заснували династію Юань. Вони здійснювали великомасштабні військові кампанії, неухильно розширювали сферу своїх володінь. З часів династії Юань монголи зробили величезний внесок до політики, військової справи, економіки, науки і техніки, астрономії, культури і медицини Китаю. Більшість монголів сповідує ламаїзм.