Цао Сюецінь 曹雪芹 (Цао Чжай曹霑) народився в 1715 році. У 1728 році після кількох невдалих спроб виплатити борги за указом імператора Юнчжена все майно сім'ї Цао було конфісковане, і сім'я, яка славилася розкішшю і хлібосольством, впала в крайню нужду. Про життя Цао Сюеціня взагалі і зокрема в цей останній період відомо мало. За деякими джерелами після розорення сім'ї він жив у Янчжоу, потім перебрався на північ. На північно-західній околиці Пекіна купив будиночок недалеко від монастиря Лежачого Будди, де й писав свій роман.

З віршів і з написів на полях рукописів роману історики дізналися, що в житті Цао Сюеціня було три жінки, одна з них рано померла, дві інші були його дружинами, причому остання з них принесла йому щастя. Але навіть імена цих жінок достовірно не відомі. У 1763 році була епідемія віспи, яка забрала його сина і дітей його друзів. Сам Цаю Сюецінь, мабуть, заразившись від хворого сина, помер у ніч під Новий рік за місячним календарем, що припадав на 12 лютого 1763 року, так і не доживши до свого п'ятдесятиріччя.

Початок роману пов'язаний зі стародавніми легендами. Під час битви легендарних героїв було пробито небо. Богиня Нюйва 女娲зібрала 36501 камінь, сплавила їх разом і заштопала пролом. Але один камінь залишився. Побувавши у неї в руках, він набув чарівних властивостей, міг збільшуватися і зменшуватися, пересуватися і розмовляти. Камінь був знайдений двома ченцями - буддійським і даоським, вони його кудись забрали. Потім камінь знову був знайдений із записаними на ньому долями людей. Про ці записи (інша назва роману «Записи на камені» «石头记») якраз і йде мова, що Цао Сюецінь взяв готову історію і лише обробив і впорядкував її. Потім камінь з'являється у роті щойно народженого Баоюя, і він завжди носить його на шнурку на шиї, не підозрюючи, що на камені записана вся його доля і доля всіх його близьких.

Передмова до першого видання роману повідомляла, що роман тривалий час ходив у списках (мало не тридцять років), що автор не встиг його закінчити і що Ґао Е завершив роман. Дослідників завжди цікавило, що написав Цао Сюецінь, що додав Ґао Е і чи не спотворив Ґао Е задум автора. Для вирішення цього питання завжди вважався найважливішим п'ятий розділ роману. У цьому розділі розказано про сон Баоюя. Він потрапляє у Край небесних мрій, де його супроводжує фея Цзіньхуань. Тут вони слухають музичну виставу, де кожна з арій містить натяк на долю однієї з юних героїнь роману. Всього в романі їх дванадцять, і разом вони називаються «дванадцять шпильок». Потім Баоюй знаходить книги, де записані долі людей. Ці записи сповнені натяків, які він не розуміє, прочитати ж розгадки цих натяків фея йому не дозволяє – наперед своєї долі ніхто не повинен знати. Зіставляючи ці натяки, які значною мірою отримують свою розгадку з розвитком подій в романі, вчені в численних дослідженнях намагаються з'ясувати початковий задум Цао Сюеціня.

Натяки, що розсіяні як у сні Баоюя, так і в інших частинах роману, в переважній більшості дослідниками розкриті, і серйозних відхилень від змісту цих натяків у наступних розділах майже немає. Це свідчить про те, що Ґао Е, завершуючи роман, намагався строго слідувати початковому задуму Цао Сюеціня. Але близько десяти розділів написані не були або існували тільки в начерках, і іноді можна помітити, що кінцеві розділи начебто від авторського задуму відхилилися.

Не тільки за передмовою, а й за деякими виявленими записами і віршами XVIII століття можна бачити, що до опублікування роман ходив у рукописних копіях. На початку XX століття було виявлено кілька списків роману. Всі ці рукописи обривалися на вісімдесятому розділі, тобто містили ту частину роману, щодо якої авторство Цао Сюеціня не викликає сумніву. На цей час знайдено тринадцять різних копій тексту. Всі вони відрізняються одна від одної і носять на собі сліди авторської правки, і тільки один зі списків являє собою повний текст в ста двадцяти розділах.