Одного разу на ринок прийшов розповідач книг. Я крадькома втік слухати книгу, забувши про те, що вона наказала мені зробити. За це мати сварила мене. Увечері, коли при світлі маленької гасової лампи вона шила для родини одяг з бавовни, я не витримав і переказав для неї історію, яку почув від розповідача книг. Спочатку вона була трохи роздратована, тому що, за її уявленням, у розповідачів книг був язик без кісток, вони були ледарями, з їхніх вуст не можна було почути нічого хорошого. Але історія, яку я розповідав, поступово захопила її. Потім кожного ринкового дня вона більше не давала мені роботу, мовчки дозволивши мені йти слухати книги. На подяку за доброту матері й щоб похвалитися перед нею своєю пам'яттю, я історії, що почув удень, промовисто переказував для неї.

Незабаром мені вже було мало переказувати історії розповідачів книг, у процесі переказу я безупинно щось додавав і перебільшував. Я міг там, де це подобалося мамі, переробити сюжет, а іноді навіть змінити розв'язку історії. Моїм слухачем була не тільки моя мама, і моя старша сестра, моя тітка, моя бабуся – усі стали моїми слухачами. Дослухавши мою історію, моя мама іноді стурбовано, чи то мені, чи то розмірковуючи вголос говорила: «Синку, ким ти станеш, коли виростеш? Невже ти зможеш прогодуватися балаканиною?»

Я розумів заклопотаність матері, тому що в селі балакуча дитина всім набридає, а іноді й створює проблеми для себе й своєї родини. У романі «Віл» я описав таку дитину, яка набридає у селі своєю балаканиною – у цьому відображення мого дитинства. Моя мама завжди нагадувала мені, щоб я менше говорив, вона хотіла, щоб я був тихою, спокійною й щедрою дитиною. Але хоча мої очевидні великі здібності й величезне бажання говорити – це, безсумнівно, була велика небезпека, але мої здібності розповідати історії при цьому робили їй приємність, що викликало в неї глибоке протиріччя. Як говориться «легко змінити країну, важко змінити характер», незважаючи на серйозні наставляння моїх батьків, я не позбувся моєї природної схильності говорити, що робить мій псевдонім «Мо Янь» («Не говори»), досить іронічним.