Династія Суй (кит. спр. 隋Suí) проіснувала лише 27 років (581-618 рр. н.е.), проте створила таку управлінську систему, яка виявилася спроможною забезпечити цілісність імперії. Вона об'єднала країну після тривалого періоду смути, здійснила ряд соціально-економічних реформ і великих будівельних проектів.

Період наприкінці VI століття був одним з найважчих в історії Китаю. Відбувся різкий занепад економіки, багато стародавніх міста були зруйновані, землеробство на півночі країни деградувало. Також виникла загроза вторгнення до Китаю орд Тюркського каганату. В цей час в північнокитайській державі Північна Чжоу до влади вдалося прийти китайським і китаїзованим тюркським аристократам на чолі з Ян Цзянем. Завдяки негативному ставленню більшості китайців до феодальної роздробленості, а також волі аристократії до консолідації проти зовнішніх ворогів і внутрішніх економічних проблем, Ян і його прихильники змогли відносно легко домогтися об'єднання країни. У 581 році Ян Цзянь був проголошений під ім'ям Вень-ді імператором нової династії. Він став першим за більш ніж 300 років правителем, чия влада поширювалася на весь Китай.

Південь було підкорено без великого кровопролиття і руйнувань – таким чином економіка Півдня (монетаризована, на відміну від північної) виявилася важливою підмогою в імперському розвитку. Завдяки стабільності в містах почала розвиватися торгівля, утворилися купецькі і ремісничі гільдії. Зниженням податків і скасуванням низки державних монополій Ян Цзяню вдалося форсувати подальший розвиток торгівлі та землеробства. У 583 був прийнятий новий звід законів, що значно спростив і раціоналізував попередні варіанти.

Однак в 604 році імператор був убитий своїм власним сином, Ян Гуаном, після чого той зайняв трон під ім'ям Ян-ді. Ян Гуан значно радикалізував і посилив аграрну політику. Земельні наділи селян були зменшені, а податки збільшені, причому більша частина з них надходила в казну, а не на місцеві потреби. У зв'язку з реалізацією таких епохальних проектів як Імператорський Канал, зросли також трудові повинності. Ян Гуан прагнув ще сильніше централізувати владу в Китаї і позбавити опозиційні локальні еліти залишків впливу. З іншого боку, Ян Гуан підтримував науку і культуру, ввів іспити на державні посади і зміцнив позиції цивільних чиновників перед військовими.

Незважаючи на нетривалий період правління, династія Суй залишила після себе чимало грандіозних споруд, що принесли Китаю неабияку славу і разом з тим практичну користь. Наприклад, ґрунтовна перебудова напівзруйнованої на той час Китайської стіни; прокладення Великого (Імператорського) Каналу, який аж до XIX століття був найбільшим штучним водним шляхом світу, а також зведення палацового ансамблю в Лояні – новій столиці імперії, що вражав своєю пишністю.

Великий Імператорський Канал з'єднав річки Янцзи і Хуанхе, багатий родючий Південь і відроджений після епохи варварських навал Північ. Він став головною транспортною артерією для перевезення зерна, продовольства, товарів на століття вперед.

На будівництві столичного палацового комплексу працювало до двох мільйонів чоловік, на реконструкції Великої стіни та прокладанні Імператорського Каналу – по одному мільйону. Широко використовувалася рабська праця закабалених селян.

Також в цей період під головуванням Чао Юаньфана створено перший у китайській медицині трактат з загальної патології, клініки та етіології «Судження про причини і симптоми усіх хвороб».

В Суйський період досягла досконалості система державних іспитів з метою відбору чиновників на посади. Проте правителі династії Суй не змогли чітко визначити свої позиції відносно конфуціанства, буддизму та інших філософських шкіл. Дорогі і невдалі завойовні походи виснажували країну. Марнотратство лягало додатковим тягарем на економіку.

Зовнішня політика династії Суй характеризується численними війнами, які китайські правителі вели, головним чином, проти держав Корейського півострова і північних племен, а також конфронтацією з Тюркським каганатом.

Практично підкоривши малонаселений півострів Ляонін, Суйський Китай в 612 виступив проти корейських держав Пекче і Когурьо. Через два роки війна закінчилася безрезультатно, неабияк виснаживши скарбницю.

Серйозним суперником Китаю того часу був Тюркський каганат. Через брак військової сили, достатньої для розгрому цієї імперії кочовиків або навіть для впевненого відбиття її набігів, Суйська імперія найчастіше будувала свої відносини з каганатом на основі вмілої дипломатії.

Непомірні податки і повинності, часто нелюдські умови праці на великих будівництвах Імперії і військові невдачі в Кореї зумовили зростаюче невдоволення простого народу. У провінціях Шаньдун і Хенань спалахнули повстання, в ході яких повстанці проголосили власне царство. Крім того, почалося бродіння в середовищі аристократії. У 617 році один з родичів Ян Гуана, Лі Юань, здійснив переворот в місті Тайюані. Незабаром повстанці за допомогою союзних тюркських племен зайняли древню столицю Чан'ань. Ян Гуан, втікаючи на південь, був убитий власною вартою. Лі Юань проголосив заснування династії Тан.

Загалом, династія Суй зіграла вирішальну роль в об'єднанні Китаю після періоду деградації і розпаду, який тривав чотири століття. Імператорам династії Суй вдалося зберегти єдність країни, зміцнити її положення, реалізувати ряд грандіозних проектів, а також відродити в усіх прошарках китайського суспільства почуття національної гідності, впевненості і стабільності. Династія Суй підготувала ґрунт для подальшого розвитку за часів династій Тан і Сун.