Шовковий шлях був сухопутним шляхом торговельних контактів стародавнього Китаю, що з'єднав Середню, Південну, Західну Азію, а також Європу і Північну Африку. Велику кількість китайського шовку і шовкових виробів було доставлено по ньому в інші країни, тому його і називають Шовковим шляхом. За даними археології, Шовковий шлях в основному склався в I ст. до н. е., за часів правління китайської династії Хань. Тодішній Шовковий шлях по одній гілці йшов у теперішній Афганістан, Узбекистан, Іран, навіть до Олександрії (Єгипет), а за іншою - через Пакистан, Кабул (Афганістан) до Перської Затоки, а в південному напрямку від Кабула, то - до нинішнього Карачі (Пакистан), а також через море до Риму.

          З II ст. до н.е. по II ст. н. е. вздовж Шовкового шляху з заходу на схід розташовувалися чотири імперії. Наявність Шовкового шляху дала їм можливість вести прямий обмін і культурно впливати одна на одну; з того часу розвиток будь-якої цивілізації проходив в сусідстві й контактах з іншими.

          За різними напрямками Шовкового шляху частішали контакти між Сходом і Заходом. Волоський горіх, чорний перець, морква в большості випадків були привезені з Заходу. За часів династії Тан (VII-IX ст.) спостерігався розквіт в галузі функціонування Шовкового шляху, в обміні між Китаєм і західними країнами; дуже жваво розвивалася між ними торгівля. Дорогі птахи і тварини, ювелірні вироби, скляний посуд, золоті і срібні монети Заходу, музика, танці, продукти харчування, одяг і прикраси Західної та Середньої Азії безперервно надходили до Китаю. Разом з тим, завдяки Шовковому шляху продукція і технології Китаю поширювалися в різних районах світу, так наприклад, шовк, паперове виробництво, поліграфія, лакові, керамічні вироби, порох, компас і т.ін., - все це стало важливим внеском у світову цивілізацію.  

        Одночасно з торгівлею розвивався і культурний обмін. Буддизм, як одна з трьох великих релігій світу, прийшов до Китаю наприкінці династії Західна Хань (206-25 до н.е.). У печерному храмі Сіньцзяну, створеному в 3 ст., нині зберігаються настінні розписи площею приблизно в 10 тис. кв. м., що відображають ранні періоди поширення буддизму з Індії в Китай. Буддизм поширився по Шовковому шляху з Індії спочатку в Сіньцзян, потім у Дуньхуан (пров. Ґаньсу), а потім у внутрішні райони Китаю. Уздовж Шовкового шляху залишилися буддійські печерні храми, найбільш відомі з яких - це печери Дуньхуана, і печери Лунмень; в них з'єдналися художні стилі Сходу і Заходу, що свідчить про культурний обмін Китаю та Заходу завдяки Шовковому шляху. На цей час ці пам'ятки буддизму внесені до Реєстру світової культурної спадщини.  

         Після ІХ ст. н. е., зі зміною політичної та економічної структури Європи і Азії, особливо з прогресом навігаційної техніки, морські перевезення почали відігравати все більшу роль в торгівлі, в результаті чого старовинний традиційний сухопутний шлях занепав. У Х ст. за часів китайської династії Сун Шовковим шляхом вже рідко користувалися з метою торгових перевезень.  

        Шовковий шлях, старовинний і довгий, відіграв важливу роль у розвитку світової цивілізації. В останні роки ЮНЕСКО організувало "Проект нового вивчення Шовкового шляху", назвавши Шовковий шлях "Шляхом діалогів", оскільки він сприяв діалогу та обміну між Сходом і Заходом.