Ден Ліцзюнь отримала освіту в одній з тайваньських шкіл для дівчат. Ще в ранньому дитинстві, за свій надзвичайний голос вона була удостоєна кількох нагород. Свій перший серйозний приз Ден Ліцзюнь отримала, коли їй було всього 10 років за виконання пісні на одному із заходів ВПС Тайваню. Згодом її називали «улюбленицею армії».

Любов до театру і музики передалася Ден Ліцюнь і її братам від матері, яка дуже любила традиційну музичну драму. Незабаром зі схвалення свого батька у 12 років Ліцзюнь почала навчання у приватній жіночій музичній школі, щоб присвятити себе співу і займатися музикою професійно. Після уроків брала участь у музичних курсах однієї з тайваньських радіокомпаній. Дуже рано своїм співом Ліцзюнь вже була змушена підтримувати сім'ю.

У вересні 1967 року у віці 14 років Ден Ліцзюнь записала свій перший альбом пісень у народному стилі, фактично почавши кар'єру співачки. У 15 років на запрошення тайванського телебачення Ден Ліцзюнь взяла участь в одному з популярних шоу за участю зірок естради. Це був її перший виступ на телебаченні. У 1969 році Ден Ліцзюнь знімається в своєму першому фільмі «Спасибі, директоре», а також бере участь у зйомках одного тайваньського серіалу, який був із захопленням прийнятий глядачами.

З 1970 року Ден Ліцзюнь починає життя професійної співачки у Сянґані. Здійснивши тур по Південно-Східній Азії, вона записала дуже багато своїх знаменитих пісень і міцно утвердилася в списку зірок естради. З 1973 року Ден Ліцзюнь вже найпопулярніша співачка Сянґана. Того ж року вона почала серйозно вивчати англійську мову і знялася у фільмі «Перша посмішка в Піднебесній».

1974 року Ден Ліцзюнь почала важке сходження в японському шоу бізнесі. Вона наполегливо вчила японську мову, вивчала культуру і традиції Японії. Незабаром вийшов перший альбом молодої співачки в Японії, але він не приніс очікуваного успіху через її своєрідний стиль виконання. Ден Ліцзюнь починає роботу над другим диском, у якому головна пісня носить назву самого альбому «Аеропорт» і на цей раз їй посміхається удача. Пісня одразу ж піднімає рейтинг Ден Ліцзюнь. Незабаром її пісня потрапляє до списку кращих 15 пісень країни, що дозволяє почати професійну кар'єру в Японії. Крім того, за цю пісню Ден Ліцзюнь отримує свою першу серйозну нагороду в номінації «Кращий новий співак 1974».

До 1981 року вона з успіхом виступала зі своїми програмами в сянґанському Lee Theatre, а також знімалася у різних фільмах. Крім того, Ден Ліцзюнь дала кілька концертів в Японії, підписала контракт з тайванськими компаніями звукозапису, випустила кілька золотих і платинових альбомів і знову вирушила в турне країнами Азії. За цей час, вона отримала безліч нагород, а також направила значні суми від своїх доходів на благодійність. Крім того, Ден Ліцзюнь стала першою китайською співачкою, яка виступила на сцені Лінкольн-центру.

Найвищі досягнення в кар'єрі співачки були відзначені в період 1980-х років, коли вона записала відразу кілька платинових і золотих альбомів і отримала свої самі значущі нагороди в галузі музики.

У ті роки пісні Ден Ліцзюнь найбільше поширювалися в Японії, де вона частіше виступала, тому що на Тайвані і в Сянґані, аудиторія слухачів була набагато скромніша, а континентальний Китай як і раніше залишався для неї «недосяжним».

У 1986 році телебачення провінції Хебей, звідки були родом її батьки, вперше у КНР вирішує запустити програму про Ден Ліцзюнь. У 80-ті роки минулого століття для молоді материкового Китаю, яка раніше чула тільки революційні або народні пісні, лірика Ден Ліцзюнь була одкровенням. Дівчата вчили мелодії і слова пісень напам'ять, намагалися одягатися і зачісуватися так само, як тайванська зірка. Правда, старше покоління не схвалювало захоплення молодих творчістю тайванської співачки, особливо ревниві хранителі моральності називали її пісні «вульгарною музикою». Але критика лише підвищувала інтерес до неї. У ті часи в Китаї говорили: «Ден Сяопін управляє Китаєм удень, а Ден Ліцзюнь уночі».