За династії Сун і Юань (960 - 1368 рр.) перевагу віддавали круглим віялам, однак одночасно з'явились нові – віяала, які складались, той самий вид, який користується популярністю і сьогодні. Перші складні віяла з'явились в епоху династії Північна Сун, а період розквіту складних віял – це династії Мін і Цін (1368 - 1911 рр.). З часів династії Мін складні віяла починають широко використовуватись, спочатку в імператорському палаці, а потім і в усьому суспільстві. Мистецтво виготовлення віял безперервно розвивається: з'явились витончені віяла із золотої фольги, їх імператор дарував своїм наложницям і чиновникам, які відзначились у справах.

Так, через те, що віяла користувались популярністю в імператорському палаці, а також завдяки мистецтву літераторів і художників вони стали перетворюватись на витончені художні вироби. В якості матеріалу для основи віял почали використовуватись золото, ніфрит, слонова кістка, оправи з черепашачого панцира, роги тварин, сандал і бамбук. Літераторам дуже подобались віяла з різного бамбуку. З часів династії Мін і до сьогодняшнього дня багато відомих майстрів займались і займаються різьбою саме по кості, с якої зроблені віяла. Це гори, річки, квіти, птахи і тварини, портрети героїв літературних творів. Гарна каліграфія також стала супутницею витонченого віяла.

З'явились віяла-ширми, віяла-шляпи. Серед вченої публіки особливо цінувались віяла зі спеціальної чорного і білого паперу, які несуть споконвічну символіку Китаю – інь і янь – темне і світле. Пані Хань продовжує:

«В палаці ҐуҐун в Пекіні зберігається цінний експонат – віяло імператора династії Мін Чжу Чжанцзі, який правив з 1425 по 1435 роки. На обох сторонах віяла зображені чудові картини «Читати книгу під сосною» і «Милуватись квітами в тіні іви». Його висота близько 60 сантиметрів, а ширина трохи більше півтора метрів. Віяла часто стають предметами, які прикрашають не лише людей, але й дома багатих вельмож».

Десь у середині 16 ст. португальські купці завозять віяло з Китаю в Європу, де він починає свою переможну ходу. У Франції казали: «Віяло в руках гарної дівчини – скіпетр на володіння світом». В Англії була створена Академія з навчання користування віялом. А в Іспанії дами придумали «мову віяла», за допомогою якого вони могли спілкуватись зі своїми кавалерами, змінюючи положення віяла.

В кінці вісімнадцятого сторіччя ні одна світська пані в Англії не виходила з дому, не прихопивши з собою цей витончений предмет.

В Росії віяло з'явилось при дворі Петра Першого. Він був завезений з Голандії і також став улюбленим предметом гардеробу вельмож.