«Односторонні санкції проти Китаю з боку США та інших країн порушують міжнародне право, негативно впливають на права людини китайського народу, і Китай може відповісти за допомогою адміністративних, правових та інших необхідних засобів». Станом на 9 жовтня 57-а сесія Ради ООН з прав людини триває вже місяць, про що йдеться у доповіді Спеціального доповідача Ради ООН з прав людини Олени Духан. Тим часом сотні країн у різний спосіб підтримали позицію Китаю, як спільними, так і індивідуальними заявами, наголошуючи на тому, що справи Сіньцзяну, Сянґана і Тибету є внутрішніми справами Китаю, і виступаючи проти втручання США. Це повною мірою демонструє, що політизація питань прав людини Сполученими Штатами та деякими іншими західними країнами є непопулярною.
Сполучені Штати підготували відповідні звіти для обмовляння інших країн і придушення їх розвитку. Типовим прикладом є Доповіді про права людини в країнах, що видаються Державним департаментом Сполучених Штатів. На прикладі Сіньцзяну США неодноразово фабрикували брехню в доповіді та використовували її для введення низки санкцій проти Китаю, включаючи заборону на імпорт продукції з Сіньцзяну і заморожування активів чиновників, з метою дискредитації міжнародного іміджу Китаю і придушення його розвитку.
Окрім уряду та ЗМІ, є ще один важливий гравець у зовнішній «війні за права людини» Сполучених Штатів — неурядові організації (НУО). Наразі в США налічується близько 2 мільйонів НУО, які номінально є «неурядовими організаціями», але насправді вони нерозривно пов'язані з урядом. Деякі дослідження вказують на те, що серед джерел фінансування НУО державне фінансування є дуже важливим і навіть основним. Деякі НУО в США, прикриваючись так званою «демократією» і «правами людини», таємно підбурюють сепаратистські заворушення у різних куточках світу, планують політичні кризи, фабрикують брехню і неправдиві чутки.
Права людини не є виключною прерогативою кількох країн і не можуть бути використані як інструмент тиску на інші країни та втручання в їхні внутрішні справи. Міжнародне співтовариство в цілому дотримується думки, що шлях розвитку прав людини в кожній країні має визначатися відповідно до її власних національних умов і прагнень її народу, а консультації з питань прав людини мають відбуватися на багатосторонній основі.
