12 липня завершився саміт НАТО у Вільнюсі. У спільному комюніке саміту, опублікованому напередодні, Китай згадувався більше десятка разів і в черговий раз стверджувалося, що Китай являє собою "системний виклик" для євроатлантичної безпеки.
Згідно з розкладом НАТО, на цьому саміті в основному обговорювалася ситуація в Україні і розширення членства. Чому ж знову "зачіпається" Китай? Насправді це не дивно. НАТО - найбільший у світі військовий альянс, і основною мотивацією для його існування є те, що у нього має бути противник. Як визначаються цей противник? Судячи з кількох видань документів "Стратегічної концепції", оновлених НАТО після закінчення холодної війни, кожне оновлення практично слідує за стратегічним коригуванням Сполучених Штатів, відображаючи їх стратегічні вимоги. Після приходу до влади адміністрація Байдена помилково позиціонувала Китай, як "найважливішого стратегічного конкурента" і чітко заявила, що "Індо-Тихоокеанська стратегія" вимагає участі НАТО. За "вказівками" Вашингтону НАТО стає все жорсткішим щодо Китаю, а також всіляко називає Китай "системним викликом", намагаючись використовувати це, як привід для втручання в справи Азіатсько-Тихоокеанського регіону.
Генеральний секретар НАТО Столтенберг прямо заявив, що в майбутньому боротьба з "китайською загрозою" повинна стати важливою основою для існування НАТО. На прес-конференції цього саміту, хоча він і сказав, що "Китай не є ворогом НАТО" і "необхідно підтримувати контакти", як тільки розмова зайшла про інше, з'явилася серія абсурдних слів, таких як "материковий Китай загрожує Тайваню" і "Китай прискорює військове будівництво". Це доводить, що використання Китаю, як "уявного ворога", стало кроком НАТО щодо оновлення свого життя.
НАТО стверджує, що є оборонною організацією і захищає міжнародний порядок, який заснований на правилах, але він в обхід Раду Безпеки ООН розв’язував війни проти Югославії, Сирії та багатьох інших суверенних країн, що призвело до загибелі великої кількості цивільних осіб і переміщення десятків мільйонів людей.
Згідно з останніми новинами, ключові перешкоди на шляху вступу Швеції в НАТО були усунені, а це означає, що НАТО знову буде розширюватися. Факти давно довели, що куди б не простягнулась чорна рука НАТО, там буде війна і безлад. Радхіка Десай, професор політології університету Манітоба в Канаді, нещодавно зазначила в інтерв'ю Медіакорпорації Китаю（CMG）, що безперервна експансія НАТО на схід в кінцевому рахунку підірвала безпеку Європи; тепер НАТО протягує свої щупальця до Азіатсько-Тихоокеанського регіону, що також буде загрожувати безпеці Азіатсько-Тихоокеанського регіону.
Об'єктивно кажучи, всередині НАТО також є деякі раціональні голосі. Кілька держав-членів, що представлені Францією, наполягають на прагненні до європейської стратегічної автономії, стверджуючи, що НАТО не повинно перетинати географічні кордони Північної Атлантики, протягувати свої щупальця в Азіатсько-Тихоокеанський регіон і створювати відділення зв'язку в Японії. Президент Франції Еммануель Макрон заявив на прес-конференції після саміту, що НАТО є Північноатлантичною організацією, але Японія не розташована в Північній Атлантиці. Таким голосам необхідно домагатися більшого консенсусу всередині НАТО. Якщо НАТО наполягає на тому, щоб слідувати за Сполученими Штатами, і хоче зруйнувати Азіатсько-Тихоокеанський регіон після того, як створило безлад у Європі, то цьому необхідно рішуче протистояти.
