Напередодні закінчився всекитайський тур Київського театру пантоміми і клоунади MimiRichi. Це вже другі гастролі театру у Китаї, перші відбулися у грудні минулого року і тривали 25 днів. Цього разу артисти приїхали вже на довше, гастролі тривали 80 днів.

Театр пантоміми і клоунади MimiRichi існує з 1986 року. За 30 років існування театр завоював світове визнання, гастролюючи Європою, Південною Америкою, Японією, Китаєм та іншими країнами. Синтезуючи цирковий жанр і жанр вар'єте, колектив використовує театральне мистецтво, засноване на пантомімі. Відмінною рисою MimiRichi є імпровізація та постійний контакт з публікою. Назва MimiRichi розшифровується, як багата міміка і пластика, саме вони допомагають акторам не тільки привертати увагу, а й бути різноманітними в своїх шоу в будь-якій країні світу, незалежно від вікової категорії публіки.

«Паперовий світ» – це одна з кращих постановок театру, яка існує вже близько 15-ти років. Ця вистава є величезним фантасмагоричним дитячим жартом. Білий аркуш паперу завжди вважався символом нескінченних творчих здібностей, який дає неймовірну свободу для уяви. Багато творів мистецтва починається саме з чистого аркуша, театр MimiRichi доводить, що аркуш паперу приховує не менше можливостей для театру. В їхньому світі, папір перетворюється у величезне джерело дії та імпровізації. 3 і 4 травня театр виступив з виставою «Паперовий світ» у Пекінському молодіжному театрі. Кореспонденту МРК вдалося поспілкуватися з його продюсером Олександром Спаринським.

МРК: Розкажіть про свій досвід виступів у Китаї?

О. Спаринський: Вистава «Паперовий світ» – це вже друге відрядження до Китаю. Перше тривало 25 днів, було досить успішним, тому цього разу ми приїхали на 80 днів. Про що свідчить ця динаміка? Про те, що тут нескінченний попит, з одного боку. З іншого боку, є низка артистів, які воліють потрапити сюди, але не можуть. Чому так відбувається? Потрібне внутрішнє розуміння, що потрібно пересічному глядачеві. Внутрішнє сприйняття, щоб усім все було зрозуміло.

МРК: Місцевим глядачам все було зрозуміло?

О. Спаринський: Наші артисти всі 75 хвилин перебувають у русі, як то кажуть, клеять дурня. Та знаєте, тільки здається, що дурня клеїти легко. Зовсім ні. Повинно буде щось внутрішнє, чим хочеться поділитися з глядачем, і це бажання до того ж повинне зустріти цікавість глядача, встановивши зворотній зв'язок. Мова – це велика перепона, але пантоміма і клоунада – це мова універсальна. Ми проїхали від Даляня до Санья і всюди повні зали. Це надихає, і ми бачимо перспективу.

МРК: Ваша аудиторія – це діти?

О. Спаринський: Так, звісно, наші вистави для всієї родини. Тобто, дитина тягне за собою маму, мама тягне татка або навпаки і весь зал повен дітей. Зали у Китаї були найрізноманітніші – від 2-тисячників у Шанхаї до таких невеликих театрів, як у Пекіні, місць на 400-500. Зрештою, не зал визначає сутність вистави, а саме виконавці. Все залежить від того, що артисти роблять і наскільки їх харизма достойна того, щоб її сприймали.

МРК: Ви знайшли спільну мову з китайськими дітьми?

О. Спаринський: Повністю, шаленіють ошаленівші діти, зносять все, що можна, охоронці стоять і дивляться, щоб вони не попсували наш папір. Що таке папір? Папір – це Tabula rasa, «чиста дошка», біла площина, на якій може писати будь-хто і можна писати будь-що. То ж для дітей – це можливість покидатися папером і порозважатись, а для батьків – це квиток в дитинство.

МРК: А взагалі китайські діти відрізняються від інших дітей?

О. Спаринський: Ні. Звісно, під впливом родини і суспільства з часом різні зміни відбуваються, але у 5-7 років китайські діти такі ж веселі та скажені, як і українські, так само хочуть розваг. Я помітив, що тут обмаль розваг для дітей. От навіть коли телебачення дивимося у готелях, я там зрідка бачу мультики. У нас в залі відбувається вибух енергії, це саме те, що дітям потрібно.

МРК: Ми були на виставі у Пекіні і нам здалося, що діти зірвали кінцівку. Ви хотіли передати залу великий шматок паперу, а діти його порвали.

О. Спаринський: Кінцівка філософська, під безсмертну річ Фреді Меркурі – «Show must go on». Ми передаємо маленький шматочок паперу, потім він більший, а потім він просто гігантський. Це як шматочок серця, який ми передаємо глядачеві. Це справді красиво, коли над головами глядачі проносять цей папір і ним накриває усіх. Це така романтично-філософська кінцівка, ми даруємо вам своє серце, щоб ви покрили себе ним і малюйте на цьому папері все, що завгодно. Але у 89% випадків папір не заходить далі 4-го ряду, діти розривають папір на шматки.

МРК: Ви не підлаштовуєтесь під якусь певну країну?

О. Спаринський: Зовсім ні, мені здається, що чим більше намагатися під когось підлаштувати виставу, тим гірше для самої художньої вартості того, що ти показуєш. А от коли ти впевнено презентуєш те, що у тебе є, то ти змушуєш глядача стати на свій бік і думати над тими питаннями, які тобі цікаві.