11 серпня почалася 9-денна поїздка китайських та іноземних журналістів - співробітників Міжнародного радіо Китаю в прикордонні райони, що розташовані на північному сході країни. Це одна із серії поїздок, які МРК організує в різні частини Китаю - Сіньцзян, Тибет, Внутрішню Монголію, Юньнань, Ґуандун і так далі. Всі вони приурочені до 60-ї річниці утворення КНР, яка виконується у жовтні. Їх мета - познайомити слухачів у різних країнах світу з тим, як змінилося життя китайського народу за ці десятиліття, як розвиваються дружні зв'язки КНР з країнами - сусідами.

Поїздка нашої групи журналістів з Центру мовлення на Росію та країни Східної Європи має відношення до ще однієї важливої дати - 60 - річчя встановлення дипломатичних відносин між КНР і колишнім Радянським Союзом, правонаступником якого нині є Росія.

У складі нашої групи - 25 чоловік, у тому числі кілька китайських журналістів з російської редакції і два іноземних співробітника російської редакції - це я, Ігор, і моя колега - Ольга. Протягом 9 днів заплановано відвідання двох прикордонних міст - Мохе і Хейхе, а також столиці провінції Хейлунцзян - Харбіна.

Сьогодні, 11 серпня, вдень літаком ми прибули з Пекіна до Мохе і почали знайомиться з цим, як би ми сказали, «ведмежих кутом». І, дійсно, якщо подивитися на карту Китаю, Мохе - одне з найбільш віддалених місць країни, що загубилось серед непрохідних лісів на стику російського Сибіру, Монголії та Китаю. Але вже з першої зустрічі цей край закохав у себе - природа тут надзвичайно гарна, повітря чисте, а вода в озерах прозора.

Напередодні поїздки я поцікавився, чому цей прикордонний з Росією повіт має таке приємне на слух ім'я, трохи навіть звучить знайомо - Мохе. Виявилося, що ця назва місцевого невеликого народу тунгусо-маньчжурської сім'ї мов. Вперше про них стало відомо понад півтори тисячі років тому. Саме тоді вони оселилися на величезній території сучасного північно-східного Китаю, російського Приморья і Приамурья. Їхні нащадки живуть там і зараз, є вони і в повіті Мохе. Тож нинішню назва - Мохе - не тільки історична.

Аеропорт, з якого ми почали знайомство з містом Мохе, зовсім новий, і літаки стали літати сюди зовсім недавно. Три години польоту - і ти з гамірного багатомільйонного Пекіна потрапляєш в Мохе, адже були часи, коли дістатися сюди було ой як непросто!

Місто з першого погляду вразило мене двома особливостями. Перша - це зовсім некитайське місто за архітектурою. Воно суцільно забудоване будинками в европейському, скоріше навіть у російському стилі! Це так незвичайно, що, мабуть, вражає й дивує кожного, хто прибуває сюди. Друга особливість - місто зовсім нове, хоча, якщо вірити історичним даним, йому вже багато років.

Ці загадки розв'язались для мене дуже швидко, після відвідин музею пожежі 1987 року, в який нас відразу після приїзду в Мохе запросили наші люб'язні господарі. Відомо, що в цій надзвичайно багатій хвойним лісом місцевості регулярно трапляються пожежі. Тут особливий мікроклімат. Влітку дуже спекотно, рясні опади випадають не часто. І 6 травня 1987 року в Мохе, з півночі, з боку Росії, де також сталась жахлива пожежа, вітер приніс вогонь. Місто з багатотисячним населенням ущент згоріло.

Фотографії подій того часу, розміщені на стінах музею, діарама із зображенням одного з моментів пожежі, де люди, подібно картині Брюллова «Останній день Помпеї», в страху, повні відчаю і безумства, намагаються врятуватися від вогню, який оточив їх з усіх боків, хвилюють до глибини душі. Неможливо навіть вимовити одне слово, дивлячись на фотографію трьох живцем згорілих хлопчиків. Коли директор цього музею розповідала про трагедію, що трапилась більше 20 років тому, голос її часом тремтів. Здавалося, вона була готова заплакати. Було очевидно, що для неї ці трагічні події того часу живі і зараз. Пожежа забрала з собою життя 211 чоловік. Більше 50 тисяч залишилися без домівки.

Але держава не залишила в біді людей, яким не було що їсти та де жити. У минулому місто, яке цілком складалось з дерев'яних одноповерхових будинків, «ведмежий кут», всього за 20 років перетворилось на абсолютно нове і сучасне місто, з гарними будівлями в європейському стилі, з сучасною інфраструктурою. Звичайно, при відродженні Мохе враховувалась географічна близькість Росії, те що існують добрі, дружні відносини між Китаєм і Росією на нинішньому етапі і прагнення центральних і місцевих властей перетворити місто в центр китайського та міжнародного туризму.

Крім музею пожежі 1987 року, нам вдалося у другій половині дня 11 серпня познайомитися з новим гарним мікрорайоном Янґуан. Про нього нам докладно розповіла пані Фан, що є заступником керівника цього мікрорайону. Ми оглянули місцевий медпункт, приміщення науково-технічного центру, зал для спортивних занять для зміцнення здоров'я.

Особливо запам'яталася зустріч зі старим китайським комуністом Ван Шикуєм, жителем мікрорайону Янґуан. Йому вже 78 років і він на пенсії. Але надзвичайно бадьорий. Фахівець у галузі законодавства, він через похилий вік не кинув свою професію. А на добровільних засадах, як і притаманне справжньому китайському комуністу і просто хорошій людині, продовжив служити, як він сам висловлюється, «простому народу». В основному він допомагає людям вирішувати різноманітні сімейні суперечки, в тому числі майнові, такі, що пов'язані з розлученням, не залишає в біді і дітей - сиріт, які лишилися без батьків. Ван Шикуй допоміг вже більше 500 мешканцям міста. У його кабінеті на почесному місці висить на стіні почесна грамота від вдячних мешканців невеликого повіту Мохе.

У селах і селищах повіту Мохе давно вже говорять так: живеш в Мохе або в інших найближчих повітах, зустрічаєш труднощі, проблеми, не біда, адже є Ван Шикуй. Він обов'язково допоможе!

Дізнавшись, що я з Росії, Ван Шикуй дуже пожвавився, зрадів та й сказав мені багато теплих слів про дружбу народів Китаю та Росії в минулому і зараз. Можна сказати, що вся історія розвитку дружніх відносин між нашими двома країнами в останні 60 років, з моменту взаємного дипломатичного визнання 2 жовтня 1949 року, пройшла у нього на очах. Почути слова про дружбу від старого комуніста, ветерана було дуже приємно.

Так пройшов перший день нашого перебування в Мохе.