Одного разу за порогом землянки міської молоді з'явився 14-річний У Хуей в лахмітті. Цей худенький хлопчина навчався в сільській школі, він був на рік молодший за Сі Цзіньпіна.

Стояли морози. У землянці було так холодно, як у вкритому памороззю погребі. Один з міських хлопців запитав в У Хуея, чи зможе той розтопити піч-кан. «Ще б пак, звісно!», – радо відповів той.

Так У Хуей став частим гостем в оселі міських хлопців. Він допомагав молодим людям розібратися з місцевою говіркою району Яньчуань. У Хуей любив приходити сюди, роль «перекладача» надавала йому значущості, а крім того, він з цікавістю слухав розмови, які вели міські хлопці. Але найбільше його зацікавили книги, які були всюди – на лежанці, на підвіконні, біля ліжка.

Перша книга, яку У Хуей взяв почитати у Сі Цзіньпіна, називалася «100 тисяч чому». Саме вона відкрила для цього непоказного сільського хлопчини вікно у величезний світ знань. Він подовгу просиджував за читанням, забуваючи про все на світі.

Прочитавши «100 тисяч чому», У Хуей взяв у Сі Цзіньпіна класику – романи «Три царства», «Мати», «Тихий дон» та інші книги. У міських хлопців, - Ван Яньшена і Лей Піншена він перейняв скромність і прямоту, а у Сі Цзіньпіна – простоту і діяльність.

Під впливом Сі Цзіньпіна, У Хуей з головою занурився в море знань, сільський хлопець все більше схилявся до того, щоб вступити до вишу.

У 1973 році У Хуей і Сі Цзіньпін поступали разом. У Хуея взяли в Яньаньске педагогічне училище. На прощання Сі Цзіньпін подарував йому продуктові талони на 15 кілограмів і синє пальто з хутряним коміром, яке самому Сі Цзіньпіну залишив його товариш – Ван Яньшен. Сі Цзіньпін сказав хлопцеві: «Візьми це пальто, стане в нагоді в училищі. Воно зігріє на вулиці, ним можна вкритися, як ковдрою».

Згодом, після закінчення училища У Хуей працював в методичному відділі освіти в повіті Яньчуань, в середній школі «Юйцзюй», в комітеті з освіти селища Юнпін і в тамтешній школі. Займаючись педагогічною діяльністю, він реалізував низку заходів щодо підвищення якості освіти, – займався висуванням і відбором зразкових вчителів, проводив огляд знань, в результаті, середня школа «Юйцзюй» стала кращою серед усіх загальноосвітніх шкіл волосного та селищного рівнів в повіті Яньчуань. Для покращення шкільних умов, він постійно залучав місцевих жителів, в результаті селищна школа змінилася на краще. Де б не працював У Хуей, він взяв собі за правило – менше говорити і більше робити, ставши справжнім подвижником педагогічної праці.

У 2014 році перед виходом на пенсію, У Хуей востаннє зайшов у шкільний двір. Занурений у думки, він довго блукав шкільними коридорами, з якими його так багато пов'язувало. Йому зовсім не хотілося йти на відпочинок. У хвилину сумних роздумів йому прийшли завчені ще в юності великі слова: «Життя людини прожити треба так, щоб не було нестерпно боляче за безцільно прожиті роки...» .У Хуей не зрадив те, заради чого варто було жити!

Це була історія У Хуея. А у Сі Цзіньпіна все склалося інакше. Через походження, університет Цінхуа відмовив йому в прийомі.

Два роки по тому, у 1975-му, від університету Цінхуа в повіт Яньчуань надійшли дві квоти на прийом абітурієнтів. Так, у Сі Цзіньпіна знову з'явився шанс потрапити в університет. У той час завод вогнетривких матеріалів в місті Лоян, куди на низову роботу був направлений його батько – Сі Чжунсюнь, видав пояснювальну записку, яка допомогла Сі Цзіньпіну пробити здавалися б непробивні «політичні перепони». У документі зазначалося наступне: «Справа товариша Сі Чжунсюня стосується внутрішніх протиріч народу, і не повинна впливати на отримання освіти і працевлаштування його дітей».

Сумніви розвіялися, і Сі Цзіньпіна нарешті прийняли до університету Цінхуа.

Перед самим початком занять Сі Цзіньпін, як і раніше був з головою занурений у справи сільської виробничої бригади. Він думав про те, хто замінить його на посаді партсекретаря осередку.

Сунь-ва – так в дитинстві прозвали Ши Чуньяна. Це був простий і скромний хлопець. Після того, як Сі Цзіньпін був обраний секретарем партійного осередку, він висунув Ши бригадиром і до ради осередку. «По всьому видно, що Ши Чуньян – підійде найкраще», – роздумував Сі Цзіньпін. Через кілька днів Сі Цзіньпін скликав збори. В кінці засідання він оголосив: «Я скоро поїду, нам потрібен новий секретар. Я пропоную товариша Ши Чуньна». Проголосували одноголосно за Сунь-ва. Після обрання Ши Чуньян сказав: «Ви обрали мене не тому, що я кращий, а тому, що селяни довіряють Цзіньпіну. Мене вибрали, тому що саме він запропонував мою кандидатуру».

Ши Чуньян на все життя запам'ятає такий випадок.

Після того, як Сі Цзіньпін був тільки обраний секретарем партійного осередку, у виробничу бригаду по державній лінії у вигляді допомоги бідним районам надійшло зерно. Почалися суперечки про те, кому скільки дати. Сі Цзіньпін усвідомлював, що в селі усі потребують допомоги. Тоді він вирішив: «Давайте підемо по домівках і подивимося, кому належить більше, а кому – менше. Так все відразу стане ясно!».

Сказано зроблено! Сі Цзіньпін та інші обійшли кожен будинок, щоб на місці з'ясувати, хто як живе. Обхід тривав з 10 години вечора до 5 ранку. В результаті, всі сумніви розвіялися, і кожен отримав що йому належало.

Ця історія особливо запам'яталася Ши Чуньяну. Він згадує: «Такі рішучі дії нікому не залишили лазівок для обхідних шляхів. Народ же не буде довіряти тим, у кого немає в душі справедливості, хто не може рівно утримати і чашку з водою. Адже тут було потрібно не тільки знайти правильні методи, але і заручитися загальною підтримкою».

7 жовтня 1975 року Сі Цзіньпін їхав з Лянцзяхе. Відкривши двері вранці, він побачив, що у дворі біля його землянки і на вулиці – всюди були люди – дорослі, діти, люди похилого віку, – прийшло все село. Люди принесли гостинці – фініки і чумизу. Всі стояли мовчки. У Сі Цзіньпіна мимоволі навернулися сльози.

У той день ніхто з селян не вийшов працювати в поле, вони вишикувалися в довгу шеренгу, щоб провести Сі Цзіньпіна. Люди довго йшли, проводжаючи Сі Цзіньпіна, більше п'яти кілометрів.

Через багато років Сі Цзіньпін з глибокими почуттями згадував про життя в Лянцзяхе.

Він вважає, що життя в Лянцзяхе стало для нього першим переломним моментом в житті. Сі Цзіньпін розповідає: «Коли стоїш на селянській землі серед народу, на душі стає спокійно, це додає сили. Гірські райони північної Шеньсі – це моє коріння, там склався мій непорушний ідеал – працювати заради народу. Тоді я поїхав, але моє серце залишилося в селі».

З від'їздом Сі Цзіньпіна Ши Чуньян постійно розмірковував, як же йому «втримати чашку води».

Він зрозумів, що в голодні роки, коли не вистачало продовольства, «втримати чашку води» означало – справедливий підхід у справах, проте в період економічного підйому, щоб «рівно втримати чашку з водою», перш за все, треба цю чашку наповнити. А як же туди налити воду? З огляду на план з розвитку повіту Яньчуань, Ши Чуньян запропонував ідею про розвиток в Лянцзяхе яблучного виробництва.

13 лютого 2015 року. Сі Цзіньпін повернувся в село Лянцзяхе, щоб відвідати селян. Дізнавшись, що в горах селяни обробляють яблучні сади, він вирішив оглянути все особисто. «З кожних 1/15 га без урахування вартості робочої сили, отрутохімікатів від шкідників і добрив, виходить трохи більше тисячі юанів. Яблуні плодоносять через п'ять років після висадки. Тоді щорічно вони стали приносити по кілька тисяч юанів. А в період рясного плодоношення доходи перевищили 20 тисяч юанів».

Слухаючи розповіді Ши Чуньяна про яблуневе господарство, Сі Цзіньпін посміхався. «Я бачу, що Сунь-ва навчився розвивати власне виробництво і керувати селянами. Сільська чашка все більше наповнюється водою».

З 2014 року село Лянцзяхе стало дуже популярним серед туристів. 1 травня 2015 року в Лянцзяхе була відкрита своя туркомпанія. Перед цим Ши Чуньян спеціально звернувся до юристів, щоб скласти правильний статут. По справедливості всі селяни стали управляти і працювати в сільській компанії. Три чверті селян відкрили бізнес просто вдома.

Час не стоїть на місці, все рухається вперед, історії про те, як «втримати чашку з водою» ще чекають свого продовження. У розвитку немає кінця, як і немає кінця в оповіданнях про чашку...