Китайська мова є офіційною мовою Китайської Народної Республіки. У світі нею розмовляє понад 1,6 мільярда людей. У китайській мові 7 великих діалектних груп. Усі вони різняться між собою – фонетикою, лексикою, однак мають спільну основу граматики і словникового складу. Представники різних діалектичних груп розуміють один одного, спілкуючись літературною (нормативною) китайською мовою, яка в Китаї називається «путунхуа» (普通话).

Фонетична норма китайської мови – пекінська вимова. Наприкінці 50-х років XX століття був розроблений «піньїнь», який є транскрипцією китайської мови на основі латинської абетки. «Піньїнь» був офіційно затверджений в континентальній частині Китаю в 1979 році і прийнятий як міжнародний стандарт у 1991 році. Його також використовують для введення ієрогліфів у комп'ютер та для пошуку термінів у словнику.

Кожен склад китайської мови може читатися одним з чотирьох тонів, що відрізняються інтонацією, або ж нейтральним, так званим легким тоном. Наприклад, звук А може звучати так: 'a':ā,á,ǎ,à. І ще один гарний приклад інтонування: китайці кажуть, що повні люди повинні уникати чотирьох речей: tāng, táng, tǎng, tàng. Тобто, tāng – жирного супу; táng – солодощів; tǎng – тривалого лежання; tàng – дуже гарячої їжі. В «путунхуа» налічується понад чотириста складів, а з урахуванням тонових варіантів – їх більше 1300. Кожен склад може мати не менше 3 і не більше 5 складників.

Граматика будь-якої мови – це досить питання, і китайська мова – не виняток. У китайській не має відмінювання слів, натомість велику роль відіграє їх порядок. Наприклад, речення «Тигр кусає собаку» українською мовою можемо сказати так: «Собаку кусає тигр»; «Кусає тигр собаку»; «Кусає собаку тигр», і усі ці варіанти будуть правильними. Але в китайській мові є тільки один варіант – «Тигр кусає собаку», тобто підмет + присудок + додаток.

Китай – одна з чотирьох стародавніх країн людської цивілізації. Відтак китайська мова є однією з найдавніших серед мов, що існують нині. Історично це мова народності хань, яка домінує в національному складі КНР і становить більше 90% населення країни. Крім народності хань, в Китаї ще проживають представники 55 національних меншин.

Найдавнішим із письмових документів, що фіксують існування китайської мови, є ворожильні написи на кістках жертовних тварин і панцирах черепах «цзяґувень». Датуються вони XIV-XI століттям до н.е.. Їх відкриття належить до початку XX ст., вивчення ж триває донині і є ще далеким від завершення.

«цзяґувень»

Кажуть, що через кожні 50 років з'являється нове покоління мови. Зараз китайська розвивається практично безперервно. На це впливає, зокрема, технічний прогрес, поширення інтернету та багато інших чинників. Сучасна молодь Китаю при листуванні використовує особливі цифрові коди, які звучать як осмислені фрази (наприклад, 520 – китайською: «у ер лін», це звучить подібно до我爱你, що означає «я люблю тебе»). Також у розвиткові китайської мови значну роль відіграють запозичення. Чимало слів прийшло із слов'янських мов, переважно з російської, особливо це помітно у прикордонних з Росією регіонах. Там можна зустріти такі слова: «хлеб» – lieba, «водка» – futejia, «ведро» – weideluo.