Китайська архітектура, яка має ряд характерних рис, є важливою складовою китайської цивілізації. Вона відноситься до одного з трьох світових архітектурних напрямків. Два інших - це архітектура Західної Європи і архітектура ісламського світу.

У древньому Китаї найбільш типовою конструкцією житла була каркасно-стовпова, виготовлена з дерева. На глинобитній платформі встановлювались дерев'яні стовпи, на яких кріпились поздовжні поперечні балки, а на них - установлювався дах, покритий черепицею. Інша особливість китайського древнього зодчества - це ефект, який створює цілісну композицію, тобто створюється єдиний ансамбль із безлічі будинків. У Китаї не прийнято будувати будинки, що окремо стоять один від одного. Головний будинок в ансамблі оточується двірськими будівлями, які рівномірно відділені від нього і симетричні один одному: будь це палацові або приватні будинки - вони завжди "обростають" додатковими будівлями.

Різноманітні й житла національних меншин Китаю, які збагатили конструкцію типової китайської будови.

Будинки дуже різноманітні за призначенням і видом споруджень: це палаци і храми, садово-паркові споруди, склепи і житла. За своїм зовнішнім виглядом ці споруди або урочисті і величні, або витончені, вишукані і динамічні.

Садово-паркова архітектура Китаю, яка має довгу історію, унікальна в садово-парковому мистецтві. Перший палацовий сад у Китаї з'явився в період династії Чжоу (1122 - 249 р. до н.е.). Потім, у столицях і великих містах Китаю стали створювати садово-паркові ансамблі. Різноманітні міські сади і парки Китаю займають гідне місце серед трьох систем садово-паркової культури світу.

Садово-паркові архітектурні ансамблі Китаю мають гнучку концепцію. У них поєднуються рукотворна краса з природною витонченістю, і з'являється чудовий оригінальний синтез. Архітектурний садово-парковий ансамбль відповідає всім законам природи і навіть перевершує їх. У ньому краса природи стоїть на першому, головному місці.

Китайські садово-паркові ансамблі поділяються на дві досить різні школи: величний імператорський парк і невеликі приватні сади. До структури ансамблю китайського парку звичайно входить терем, вежа, альтанки, павільйони, галереї, штучні гірки, озера і ставки. Китайський сад зазвичай поділяється на три перспективи: верхню (Володіння світом), середню (Межа небожителів) і нижню (Межа природності).

Великий мудрець Китаю Конфуцій у своїх поглядах закликав виходити з реальної дійсності і почуття соціальної відповідальності, звертав велику увагу на важливу роль і політичне значення моральної етики. У своєму навчанні Конфуцій також робив великий акцент на осмисленні ідеї "володіння світом" підчас створення садово-паркового ансамблю. Перспектива "Володіння світом" присутня у багатьох імператорських садах, наприклад, у відомому імператорському парку в Пекіні - Юаньмінюань.

Перспектива "Межа небожителів" відповідає ідеям китайського даосизму, тобто ідеї перебування в спокої і байдужності. Така форма присутня і в імператорських парках. Наприклад, парк Юаньмінюань у Пекіні, даоський храм Ґучан на горі Цінчен у провінції Сичуань тощо.

Під впливом довільного стилю живопису "сєі" (вільний стиль) у садово-паркових композиціях усе більш значне місце приділялось мистецтву живопису - це і є "межа природності", тобто те, що проявляється, головним чином, у парках древніх літераторів, таких як парк альтанки "Цанлантін" Су Шуньціня і сад "Дулеюань" Сима Ґуана.

Китайські садово-паркові ансамблі, відрізняються від класичних європейських з їх геометрично правильними формами і променями алей. Китайські прагнуть до єднання з природою, щоб рукотворна і природна краса злились в єдине.

Садово-паркові ансамблі Сучжоу, які в 1997 році були включені до Списку всесвітньої культурної спадщини ЮНЕСКО, повною мірою відбивають художній стиль садово-паркової архітектури Китаю. До наших днів дійшли десятки стародавніх парків і садів Сучжоу. Особливо відомі такі сучжоуські сади, як Чжочженюань, Лююань і Шицзилінь. У сучжоуських парках органічно поєднуються в єдине ціле альтанки, павільйони, тереми і вежі, а також штучні гірки, водойми, квітники і дерева. Сучжоуське садово-паркове мистецтво досягло високого рівня і в орнаменті житлових будівель, і в сполученні архітектурної краси з природою. Цим витворам належить особливе місце в розвитку не лише садово-паркового мистецтва Китаю, але й усього світу.

Імператорський палацовий комплекс Юаньмінюань, збудований приблизно у 1760 році, називають "Царем садів". У парку розташувалось більше 140 павільйонів, теремів, альтанок і залів. Тут було і чудове штучне озеро з каскадом невеликих водоспадів, прекрасна композиція з каміння коштовних порід, оранжерея квітів і дерев. Найбільш видатними добутками китайського зодчества в парку Юаньмінюань були фонтани. У 1860 році Об'єднані війська Франції Великобританії ввійшли у Пекін, розграбували і спалили парк Юаньмінюань. Нині туристи можуть побачити лише руїни парку.

Руїни парку Юаньмінюань знаходяться у північно-західній частині Пекіна. Площа парку становить 347 га.

До руйнування парк Юаньмінюань був не лише чудовою заміською резиденцією імператора, він був відомим в усій Європі, про нього згадували у своїх листах і доповідях іноземні місіонери. Можна сказати, що своєю появою Юаньмінюань вплинув на розвиток мальовничого європейського парку Європи 18 століття.

Китайське древнє зодчество дуже вплинуло на архітектуру Японії, Кореї, В'єтнаму і Монголії. Сьогодні в китайській архітектурі багато еклектики. Це часом синтез із західним стилем, що якоюсь мірою збагачує архітектурний вигляд китайських міст.