Лао Ше

Лао Ше народився у 1899 році в Пекіні. Його батько був маньчжурської національності. Цей невеликий народ живе у Північно-Східному Китаї. Лао Ше було лише два роки, коли його батько – солдат маньчжурської армії, загинув під час бою у часи антиімперіалістичного боксерського повстання.

Пізніше Лао Ше згадував, що коли він був ще малим, йому не треба було слухати срашні казки про великанів, які їли дітей. Закордонні дияволи, про яких розповідала його мати, були набагато жорстокішими і страшними, ніж ті, що були у книжках.

Щоб вирішити проблему злиденності, Лао Ше поступив вчитися у педагогічний коледж. А у період 1924-1929 років жив у Лондоні, де викладав китайську мову. В 1931 році Лао Ше повернувся на Батьківщину, і викладав у різних китайських університетах. У 1933 році він написав свій перший значний твір «Нотатки про місто кішок» - гостра сатира на антинародний чанкайшистський режим.

Великий вплив на китайських читачів мала повість «Рікша», написана у 1936 році. Вона розповідає про звичайного селянина, який перебрався до Пекіну, щоб заробити хоч щось на життя. Він орендував каляску і став працювати рікшею. У кінці повісті, виснажений і хворий герой загинув на засніженій пекінській вулиці. Лао Ше дуже яскраво зобразив трагедію звичайних людей у напівколоніальному, напівфеодальному Китаї того часу.

У 1937 році почалась широкомасштабна агресія Японії проти Китаю, під час якої загинуло декілька десятків мільйонів людей. Лао Ше у цей період став керівником Всекитайської асоціації письменників, які стояли на антияпонських позиціях. Він пише книжки, памфлети, оповідання, нариси, у яких закликає співвітчизників сміливо битися з ворогом, не давати йому ні дня милування. Він згадує героїв минулого, з яких треба брати приклад у боротьбі з ненависними поневолювачами.

Після закінчення Другої світової війни Лао Ше написав велику трилогію «Жовтий шторм» - про життя в Пекіні під час японської окупації Маньчжурії.

Серед найбільш відомих оповідань Лао Ше, «Півмісяць» - написане у ранній період його творчості і також отримало високу оцінку з боку прогресивної китайської громадськості. Це оповідання розповідає про матір і дочку, які через умови життя старогу Китаю вимушені зайнятись проституцією. «Коли я мрію про гарне світле життя», - каже молода героїня, - «мені здається, ніби я бачу чудовий сон. Але потім цей жорсткий світ знову бере мене у свій полон. Сон швидко зникає, і я бачу, що живу у пеклі».

Після перемоги народної революції у 1949 році Лао Ше стає одним з найбільш відомих і активних діячів китайської інтелігенції. Одним з тих, хто усім серцем прийняв великі зміни в країні, соціалістичні перетворення. Вони з великими пориваннями йшли на службу народові. Лао Ше став членом Ради культури і освіти при китайському уряді, віце-президентом Всекитайської федерації літератури і мистецтва. Лао Ше отримав звання народного художника і Великого майстра мови. Так батьківщина по заслузі оцінила талант і патріотизм одного зі своїх кращих синів.

Він продовжив писати книжки. Три його п'єси «Лунсюґоу» - Канал «Вуса дракону», «Шень Цзюань» - про боксерське повстання в Китаї на початку двадцятого сторіччя, «Чайний будиночок» - краще, що було ним написано після 1949 року. Вони були поставлені на численних сценах китайських театрів.

Лао Ше трагічно загинув у жовтні 1966 року. Але його ім'я не забули ні в Китаї, ні далеко за його межами. У Радянському Союзі, Лао Ше був одним з найбільш видаваних китайських авторів. Товариство дружби Росія і Китай часто організує показ кінофільмів, знятих за творами Лао Ше. Вчені продовжують вивчати біографію Лао Ше, а шанувальники творчості Лао Ше часто звертаються до його книжок, щоб краще зрозуміти життя, традиції і звичаї китайського народу.