Любов хейічжуанів до чорних нарядів і прикрас пояснюється в одному древньому сказанні. В давнину хейічжуни зазнали нападу ззовні. У війні їх голова був поранений і його піддані помазали його рани соком однієї рослини, з якої виробляють краситель індіго, і дуже скоро ця людина одужала. Після перемоги старшина наказав хейічжуанам збільшити площі вирощування індігоносії-рослин, і з волокнини цих рослин хейічжуани стали ткати і шити одяг. Дівчина Хуан Чуньянь сказала нашому кореспонденту:

«Хейічжуани живуть у високих горах. Тут каміння чорне, ґрунт чорний. Крім цього, ще є чорна страва з клейкого рису, загорнута в тросникове листя, чорний калач з розмільченого рису і чорна копчена сосиска.

Хейічжуани вважають чорний колір гарним. І до сьогодні полюбляють, коли одружуються люди лише з їх національності, до того ж подружжя серед рідних заборонено. В результаті хейічжуани живуть обособлено від зовнішнього світу і вони зберігають традицію одягу чорного кольору».

Як і інші нацменшини Китаю, хейічжуани також люблять співати. Їх пісні передаються з покоління в покоління, і зміст пісень про їх життя, про любов юнака до дівчини, про любов між старим подружжям, про природу, звичаї… Мелодія пісень доволі різна. Коли приходить весна, юнаки та дівчата збираються вечорами разом, щоб заспівати і в цей момент знайти своє кохання.

Мабуть, тому що вони живуть у горах, їх голоси дуже красиві. Дівчина Ян Дінянь сказала:

«Під час вечірніх зустрічей юнаки стоять на одній стороні, а дівчата на іншій. Юнаки дуже добре чують і пам'ятають голос своєї коханої дівчини. Якщо юнаку дівчина сподобалась, тоді він світить на неї ліхтариком. Потім вони йдуть до лісу і починають займатись любовними іграми».