Ґуцінь відрізняється витонченою зовнішністю, благозвучним тоном і високою різноманітністю звучання тембру. У давні часи існував особливий ритуал для тих, хто грав на цьому інструменті. Так, перед початком гри виконавець повинен був чисто вимитись і переодягтися. Потім запалити пахощі, сидіти, підібгавши під себе ноги, і покласти ґуцінь на ноги або на стіл. Лише після виконання цього ритуалу можна було почати гру. Під час виконання музикант перебирав струни лівою рукою, а правою рукою, торкаючись струн створював тони. Круглі мітки на поверхні ґуціня вказували позиції обертонів або місць, де слід розташовувати пальці при грі. 　　 

　　Китайська музика в давнину була тісно пов'язана з розвитком самого інструменту. Виконавці зробили великий внесок до творчості, виконання і поширення мистецтва гри на ґуціні. Ґуцінь відрізняється вишуканою технологією виготовлення. «Золота ера» мистецтва гри на ґуціні – епоха династій Тан (618-907 рр.) і Сун (960-1279 рр.). У цей період були багато різновидів стародавнього музичного інструменту, які відрізнялися своєю витонченістю і приємним тембром. 　　 

　　Проте методи виготовлення ґуціня були втрачені. Ті інструменти, які збереглися до наших днів, зроблені самими музикантами. Тому вони зовсім різні як за розмірами, так і за своїми деталями. У останні декілька десятків років у Китаї приділяється велика увага развітку цього виду мистецтва. Сьогодні спостерігається швидке зростання кількості людей, що захоплюються грою на ґуціні.　 

　　Завдяки високій різноманітності тембру і різним прийомам гри, ґуцінь дозволяє продемонструвати яскраву виразність і досить часто використовується як для соло, так і в ансамблях або як акомпанемент співу. 　 

　　[Мелодія]：《Течія з гори》