Китай – країна, в якій переважну більшість населення складають селяни, тому сільське господарство займає надзвичайно важливе місце в народному господарстві країни.

      Хоча загальна територія континентальної частини Китаю складає 9 мільйонів 600 тисяч км2, але загальна площа робочих земель налічує тільки 1 млн. 270 тисяч квадратних кілометрів, що складає тільки 7% від загальної площі орної землі всього світу. Орні землі Китаю зосереджені, головним чином, на рівнинах східного регіону і у басейнах річок. Рис, пшениця, кукурудза, боби і інші зернові – це головні види зернових культур в Китаї, а бавовна, арахіс, цукровий очерет, буряк та інші – головні види технічних культур.

      Швидкий розвиток китайської економіки почався з 1978 року після проведення реформи в сільських районах. За останні 20 років сільські райони у межах колективної власності, орієнтуючись на ринок, сміливо відкинувши окови традиційної системи, знайшли нову форму колективної власності в умовах ринкової економіки. Реформи принесли селянам велику користь, звільнили і прискорили продуктивність праці сільських районів, простимулювали стрімкий розвиток сільського господарства, особливо розвиток зернового виробництва, а також сприяли безперервній оптимізації сільськогосподарської структури. На сьогоднішній день Китай посідає перше місце по врожаю зерна, бавовни, рапсу, тютюну, виробництву м'яса, яєць, морепродуктів, овочів.

      В останні роки китайський уряд приділяє велику увагу розвитку сільського господарства, безперервно стимулює капіталовкладення в сільське господарство, підвищує доходи селян з метою поступового знищення різниці між містом і селом.