Історія Пекінської опери
Міжнародне радіо Китаю

        Пекінська опера називається "оперою Сходу". Вона є дорогоцінною національною спадщиною Китаю і називається так тому, що як самостійний театральний жанр вона сформувалася і визріла в Пекіні. Пекінська опера існує вже понад 200 років. Її витоки корінням йдуть з ХVІІІ ст. Вона бере початок від декількох видів стародавніх місцевих музичних драм, особливо від місцевих музичних драм провінції Аньхой. У 1790 р. з нагоди святкування ювілею Цінського імператора, в Пекін прибула з провінції Аньхой театральна трупа. Успіх її виступу спонукав приїхати в Пекін і інші аньхойські трупи.

      Поступово, в кінці Х1Х ст. і початку ХХ ст. на основі відбору та запозичення художніх засобів з'явився жанр "Цзінцзюй" - власне Пекінська опера. Успадкувавши кращі традиції китайського національного театру, Пекінська опера в художньому відношенні піднялася над іншими місцевими театральними жанрами, посіла серед них особливе місце. Посилення політичного та культурного впливу Пекіна сприяло поширенню Пекінської опери по всій країні. Найповніше втіливши в собі специфіку давньокитайського театру, цей жанр отримав загальнонаціональне визнання. Пекінська опера - це синтетичне виконавче мистецтво, оскільки в ній представлені рухи, акробатика, жести і міміка. Грим в Пекінської опері являє собою окреме, досить специфічне мистецтво. Характеристику персонажа можна визначати за особливостям гриму. Наприклад, червоний колір в гримі означає відданість і чесність, фіолетовий - хоробрість і рішучість, чорний вказує на прямоту і вірність персонажа, а білий викриває злочин! Синій - символ твердості та хоробрості, жовтий - жорстокості та омани, і - повторимо - золотий і срібний кольори застосовуються для характеристики буддійських та міфічних героїв. Зазвичай вважають, що кінець ХVІІІ ст. був першим періодом повного розквіту Пекінської опери. У той час Пекінська опера користувалася популярністю не тільки в народі, але й в імператорському палаці. Тоді члени імператорського палацу й вищі верстви суспільства любили дивитися постановки Пекінської опери. Палац надавав артистам чудові умови, костюми, грим, а також сценічні декорації. 20-40 роки ХХ ст. - це другий період розквіту Пекінської опери. У цей період виникли різні школи Пекінської опери. Найвідомішими були школа Мей (Мей Ланьфан - 1894-1961 рр.), школа Шан (Шан Сяоюнь - 1900-1975 рр.), школа Чен (Чен Яньцзю - 1904-1958 рр.) і школа Сюнь (Сюнь Хойшен - 1900-1968 гг.). У кожній існувала велика група відомих артистів, які виступали на сценах великих китайських міст, таких як Шанхай і Пекін. Мей Ланьфан був першим, хто представив Пекінська оперу всьому світу. У 1919 р. він побував із гастролями в Японії, завдяки чому мистецтво Пекінської опери вперше було показано за кордоном. У 1930 р., на запрошення зі США, Мей Ланьфан поїхав в Америку. Півроку він виступав на сцені, де його гаряче прийняли прості американці, а також діячі мистецтва і науки. У 1935 р. він виступав у Радянському Союзі, що стимулювало розвиток світової опери та драми. Майстер прославився віртуозним виконанням жіночих ролей у виставах Пекінської опери і наблизив давні форми китайського театру до сучасності.  

(Фото: 4 відомих персонажа в амплуа «дань»: Мей Ланьфан, Чен Яньцюй, Сюнь Хойшен, Шан Сяоюнь)

       У роки реформ і відкритості мистецтво Пекінської опери отримало новий розвиток. Як дорогоцінне надбання мистецтва Китаю Пекінська опера отримала велику допомогу і підтримку з боку китайського уряду. Нині у великому театрі «Чан'ань» в Пекіні круглий рік йдуть вистави Пекінської опери. А конкурс любителів Пекінської опери привертає численних любителів цього виду театралізованих вистав з усіх кінців світу. Крім того, Пекінська опера ще відіграє важливу роль у культурному обміні Китаю з іншими країнами світу.