За переказами, в ІІІ ст. в південному Китаї існувало царство У. Цар часто влаштовував банкети і поїв вином міністрів. Був серед них і міністр на ім’я Вей Чжао, який пив дуже мало, і імператор дозволив йому пити чай замість вина. З тих пір освічені верстви суспільства почали приймати гостей, подаючи чай. За часів династії Тан чаювання стало звичайною справою в житті китайців. Кажуть, це пов'язано з приходом буддизму. Приблизно в VІІІ ст. один буддійський наставник вирішив змусити ченців пити чай, щоб підняти їх тонус, оскільки від тривалого сидіння і монотонного моління вони починали «окунів ловити». З того моменту цей спосіб і поширився по всій країні. Більш того, у ті часи в заможних сім'ях влаштовували спеціальну чайну кімнату - «чаши», в якій проводили церемонію заварювання і дегустації чаю, розмовляли, читали книги. У 780 р. знавець чаю Лу Юй, зібравши воєдино крихти знань своїх попередників і сучасників, написав перший в світі зведений науковий трактат, що присвячений чаю. Це був «Чацзін» ( «Трактат про чай»). За династії Сун імператор Хуейцзун пригощав своїх міністрів чаєм; іноді він сам заварював чай; у Цінському імператорському палаці пригощали чаєм і зарубіжних послів. Сьогодні у свята, наприклад, у дні свята Весни в міністерствах та установах Китаю влаштовують чайні бенкети.  

　　 У Китаї склалася своєрідна культура чаю. Заварювання і дегустація чаю вважаються особливим мистецтвом. З давніх часів до наших днів в різних китайських містах можна бачити приватні салони чайного мистецтва. На жвавій пекінської вулиці Цяньмень знаходиться знаменита чайна. Тут люди п'ють чай, закусюють і слухають китайську оперу, поєднуючи відпочинок і розвагу. У південному Китаї, крім чайних за типом ресторанів або закусочних, часто зустрічаються і приватні павільйони, що розташовані в мальовничих місцях. Тут туристи п'ють чай і насолоджуються пейзажем.  

　　 Особливостей у вживанні чаю існує безліч. Візьмемо, наприклад, чайні сорти: Пекіні люблять квітковий чай, Шанхайні - зелений, а мешканці південно-східної провінції Фуцзянь віддають перевагу червоному чаю. В деяких місцях додають в чай спеції, наприклад у пров. Хунань подають гостям чай з імбиром і сіллю. Додають і смажені жовті боби і кунжут. Люди випивають чай, а потім ретельно пережовують продукти, що додали в чай. Тому де-не-де в Китаї говорять не «хеча» (пити чай), а «чича» (їсти чай).  

　　 Методи заварювання чаю в різних місцях мають свої особливості. На сході Китаю люблять вживати великі чайники. Коли приходять гості, господар засипає чайну заварку в чайник, заливає окропом і після настоювання розливає по чашках. В східній провінції Фуцзянь найбільш відомий «гунфуча», який відрізняється не тільки своєрідним чайним начинням та посудом, але й способом заварювання; там склалося незвичайне мистецтво чайної церемонії.  

　　  У Китаї розрізняються і ритуали чаювання. У Пекіні прийнято робити так: коли господар пропонує чай, гість встає, бере чашку в обидві руки і говорить «Дякую!» В південних провінціях Ґуандун і Ґуансі господар розливає чай, а гість повинен пальцями тихенько постукати в стільницю чайного столу три рази підряд - в знак подяки. В інших районах, якщо гість забажає ще випити чаю, він не повинен допивати весь чай з чашки, і тоді господар нальє йому ще. Чашку чаю випивають до дна, коли більше не хочуть пити.