У Шанхаї в серпні 1896 вперше був продемонстрований іноземний фільм. В листопаді 1905 року була знята театральна постановка «Битва біля гори Дінцзюньшань».

Це була перша китайська кінострічка. Але справжні фільми почали знімати тільки в 30-ті роки ХХ століття з появою прогресивних китайських режисерів. На цей період припав небачений розквіт китайського кінематографу, а 1933 рік навіть назвали «роком китайського кіно». З початку 1930-х років кіно в Китаї – не тільки вид розваги, воно також стало висвітлювати проблеми в китайському суспільстві – феодальному і новому – капіталістичному. Крім цього, це був період появи перших китайських кінозірок. Наприклад, Ху Дє, Жуань Лін'юй, Чжоу Сюань .

Ху Дє

Ху Дє

Жуань Лін'юй

Жуань Лін'юй

Чжоу Сюань

Чжоу Сюань

Окупація Японією Китаю й захоплення Шанхаю припинили «золоте століття» китайського кінематографу. Тільки після поразки Японії в 1925 році кіноіндустрія Китаю почала продовжувати свій розвиток. Після створення у 1929 році Китайської Народної Республіки кінематографу почали приділяти підвищену увагу як засобу пропаганди нового життя. Кінофахівці почали активно переймати досвід СРСР зі створення кінопродукції. У 1956 році з'явилася Пекінська академія кіномистецтва. Стали популярними мультиплікаційні фільми.

У середині 80-х років з'явилося "п'яте покоління китайських режисерів". Це були представники першого випуску Пекінської академії кіномистецтва після «культурної революції». Одночасно почали повертатися до діяльності представники «четвертого покоління», які отримали професійну підготовку до 1966 року, і припинили діяльність з початком «культурної революції». Широко відомі серед українських кіноманів Чжан Їмоу та Чен Кайґе – це представники 5-го покоління китайських режисерів.

У 90-х роках, у зв'язку відсутністю великого бюджетного фінансування, з'явилися нові режисери, яких називають "шостим поколінням китайських кінорежисерів", вони знімали мало-бюджетне кіно. Деякі з них почали знімати кінострічки спільно з іноземними кінорежисерами.