В фольклорі різних народів світу Місячний заєць є персонажем дуже поширеним. Таке незвичне уявлення виникло внаслідок зорової ілюзії – темні плями на поверхні Місяця сприймалися у вигляді фігури зайця або кролика.

Вперше про Місячного зайця згадується в поетичній збірці «Чуські строфи», написаній в стародавньому Китаї за часів династії Західна Хань (близько 2000 років тому): там говориться, що в Місячному палаці живе білий місячний заєць (月 兔yuè tù), який, сидячи в тіні коричного дерева Ґуйхуа, цілий рік товче в ступі зілля безсмертя. Інші поети часів династії Хань часто називали місячного зайця «нефритовим зайцем» (玉兔 yù tù) або «золотим зайцем» (金 兔jīn tù). Згодом ці словосполучення стали часто використовуватися для позначення Місяця як небесного світила.

Трохи пізніше в Китаї з'явився міф про Чан'е, дружину стрілка Хоу Ї, яка вкрала зілля безсмертя, полетіла на Місяць і перетворилася там на жабу. У більш пізніх версіях перекази про Чан'е і місячного зайця поступово злилися в один: Чан'е стала богинею Місяця і живе в Місячному палаці разом з місячним зайцем.

Цікавим є той факт, що Ху Ши (один з провідних китайських мислителів і філософів XX століття) при перекладі віршів Байрона на китайську мову замінив грецьку богиню Афродіту на Чан'е.

В індійському фольклорі говорилося, що зайця на Місяць помістив бог Індра: заєць, приймаючи божественного гостя в образі жебрака, не знайшов чим його почастувати і засмажив самого себе. Захоплений цим вчинком Індра воскресив зайця і помістив його на Місяць, таким чином зробивши безсмертним.

Уявлення про місячного зайця побутувало також в доколумбовій Америці.

В Піднебесній цей персонаж є настільки популярним, що перший китайський місяцехід, який успішно здійснив посадку 15 грудня 2013 року, був названий «Юйту» – «Нефритовий заєць».