Після закінчення Другої світової війни, в Нанкіні відбувся суд над військовими злочинцями, який встановив, що з грудня 1937 року по лютий 1938 японські війська, які окупували Нанкін, вбили 300 тисяч людей. Утім кількість загиблих могла б бути й більшою.

Коли японці увійшли в Нанкін, більшість іноземців, які там жили, покинули місто, але не всі. 14 людей, включаючи місіонерів, професорів, лікарів і бізнесменів вирішили залишитися. Вони заснували там Міжнародний комітет з Нанкінської зони безпеки, а своїм лідером обрали Йона Рабе, який працював у місті в якості генерального директора компанії Siemens China Co (філія компанії Siemens в Китаї). Він також був членом Націонал-соціалістичної німецької робітничої партії. Чому місцеві європейці та американці звернулися до члена нацистської партії Німеччини з проханням про порятунок китайців і чому він погодився?

У книзі «Спадщина Йона Рабе» китайського історика Хуан Хуейїна, який ретельно вивчив життєву історію Йона Рабе, сказано наступне: «Він був бізнесменом і зовсім не цікавився політикою. Йон Рабе вступив до нацистської партії тільки заради того, щоб вирішити питання освіти для дітей своїх працівників. Він звернувся до влади, щоб заснувати німецьку школу. У відповіді, яка прийшла йому з Німеччини, було сказано, що для отримання фінансування, треба вступити в цю партію. Тому він і погодився».

До 1937 року, Йон Рабе вже прожив у Китаї понад 20 років. Там він зустрів свою дружину і там народилися його діти. Після того, як японські бомби посипалися на Нанкін, він відправив свою сім'ю в безпечне місце, а сам залишився у місті.

У своєму щоденнику він згодом так описував цей час: «У країні, люди якої дали мені притулок, ставало все важче і важче. Я прожив в цій країні понад 20 років. Багаті втекли, бідним довелося залишитися. Вони не знали куди йти, у них не було коштів, щоб втекти. Хіба не опинилася вся ця маса людей в небезпеці бути винищеними? Хіба не треба було зробити спробу допомогти їм? Спробувати врятувати хоча б кількох?».

Згідно з запропонованим Міжнародним комітетом з безпеки планом щодо захисту цивільного населення Нанкіна, в центрі міста було створено територію, площею 4 кв. км, яка вважалася «безпечною зоною» для цивільних осіб. Японці погоджувались не атакувати її, а китайським солдатам заборонялося там ховатися. До грудня 1937 року, на території зони знайшли притулок близько 250 тисяч людей.

В кінці лютого, Йон Рабе таки покинув Нанкін і відправився до Берліна, взявши з собою величезну кількість доказів про злочини під час Нанкінської різанини, які відразу ж почав демонструвати, виступаючи з лекціями на цю тему. Та невдовзі гестапо конфіскувало його фільм, заборонило читати лекції і врешті-решт заарештувало, щоб перевірити його на благонадійність: вважалось, що він симпатизує комуністам. У квітні 1938 року в своєму щоденнику він написав: «У Китаї всі до мене ставилися, як до живого Будди, а в Німеччині на мене дивляться, як на божевільного». Під час перевірки було вирішено, що він не викликає жодних підозр, і його відпустили.

У 1945 році після капітуляції Німеччини Рабе був знову заарештований, але тепер вже союзниками (спочатку радянськими, потім британськими військами). Останні перевіряли його на причетність до нацистських злочинів. Незабаром його також відпустили.

Таким чином, після закінчення Другої світової війни у минулому успішний і заможний підприємець виявився повністю розореним, а його сім'я опинилася на межі голодної смерті. Вдячні жителі Нанкіна допомагали йому на старості років, відправляючи фінансову допомогу та продукти харчування. Йон Рабе помер в 1950 році, у віці 67-и років. У 1997 році його надгробну плиту перевезли до Нанкіна, а у 1998 була опублікована книга «Добра людина з Нанкіна», у якій містилися записи з його щоденників.