У вересні 1965 року в окрузі Цзінчжоу провінції Хубей перед будівництвом гідрологічних споруд проводилися археологічні розкопки. Вчені виявили 50 стародавніх поховань, що містять майже 2000 артефактів, серед яких і вид зброї, який отримав пізніше назву Меч Гоуцзяня. Він знаходився поруч з одним з кістяків в герметичному дерев'яному футлярі. Сирість була жахлива, тому археологи дуже здивувалися, побачивши, що на лезі немає жодної плями іржі. Крім того, він зберіг ідеальну заточку: дослідник, необережно торкнувшись леза, порізався до крові. Подальші експерименти показали, що меч може розрізати стопку паперу товщиною 20 аркушів.

Зброя вироблена з бронзи з високим вмістом міді, низьким вмістом заліза і свинцю. Кромки виконані з олова. Нержавіючих властивостей сплаву було досягнуто шляхом додавання сірки і сульфідної міді. Проведені пізніше дослідження були спрямовані на з'ясування причин стійкості сплаву, з якого виготовлений меч, до окислення: вік його складає близько 2500 років. Широковідома китайська якість, яка непідвладна часу, в усій своїй красі!

Клинок покритий гравіюванням у вигляді симетричного візерунку з чорних ромбів. П'ята клинка інкрустована бірюзою, держак обмотаний шовком, навершя зібрано з 11 концентричних кіл. Довжина меча складає 55,7 см (включаючи держак 8,4 см), ширина клинка – 4,6 см. Маса зброї 875 грамів.

Найбільш поширена версія свідчить, що це – меч Гоуцзяня – одного з правителів царства Юе. Едвард Вернер в книзі «Зброя Китаю. Розвиток традиційної зброї» пише, що слово «цзянь» використовували для позначення прямого меча з заточеними з обох боків краями, який іноді (до появи металошукачів?) під час церемоній переховували в рукаві. В китайській міфології його створення приписують велетню і чаклуну Чи Ю, який «виготовив цзянь з металу, виверженого горою Гелушань» (про що повідомляє стародавній китайський трактат «Гуаньцзи»).

Як і багато народів китайці надавали мечам, і зокрема цзяню, особливі, міфічні властивості. Так, за легендою, все той же правитель Гоуцзянь подарував храму Кунь У 8 двосічних мечів, один з яких міг розділяти воду, інший ставав темним, якщо його освітлювало сонце; ще один міг зникати або відлякувати злих духів та іншу нечисть, в той час як останній «рубав нефрит і золото, як дерево або багно». Завдяки цьому меч був ще й ознакою військової знаті та ритуальним атрибутом. У VII-X ст. вже нашої ери прямий клинок став символом благородства, доблесті, і, незважаючи на те, що з військового поля битви він був витіснений іншим мечем (схожим на широку шаблю – дао), чиновники і аристократи на небезпечних вулицях китайських міст боролися саме старим-добрим цзянем. Як бачимо, криміногенна обстановка в тогочасному Китаї була набагато гіршою, ніж в нинішній КНР.

Згодом меч (разом з музичним інструментом або книгою) буде сприйматися як один з символів чиновника, та й в цілому освіченої людини, а техніку бою мечем стали називати цивільною. Такий статус цей вид зброї зберіг до другої половини ХХ століття, паралельно ставши популярною річчю в середовищі «сільських ополченців» та «народної міліції».

Варто відзначити, що рівень виготовлення мечів місцевими сільськими кузнями навіть для простого прошарку населення був дуже високий: такі повністю сталеві цзяні отримали особливу назву – цюаньтє (тобто «цільнозалізний»). Для того, щоб вийшов такий цюаньтє цзянь, складали три пластини сталі (дві м'які з боків і одна тверда посередині), після чого клинок оброблявся за допомогою зварювання.

Гнучкість зброї і особлива заточка по всій довжині клинка разом із загостреним кінцем дозволяли здійснювати численні і непередбачувані (для передбачуваних китайців) атаки. При цьому блокування ударів супротивника ребром меча не заохочувалося. У спробах максимально зберегти цілісність леза з'явилися техніки захисту, при яких меч ніби обтікає зброю супротивника (так званий «м'який стиль»), або фехтувальник намагається взагалі не торкатися меча суперника, здійснюючи уколи і різного роду ріжучі удари на випередження. Можливо, саме це призвело до того, що зараз фехтування цзянем є скоріше шоу, де техніка володіння мечем поєднується з комплексом акробатичних вправ.

Михайло Іжик, українська служба МРК