На зміну династії Цінь (про яку розповідалося в попередній статті) прийшла династія Хань (206 р. до н.е. – 220 р. н.е.).

Після усунення спадкоємців Цінь Шихуана владу захопила династія Хань. Першим правителем нової династії став вихідець з простого люду. В той час як на Заході наймогутнішою державою була Римська імперія, Китай під управлінням нових володарів перетворився в сильну централізовану державу на Сході.

Конфуціанство, що втілювало моральні принципи, які лежали в основі соціальної та законодавчої систем Китаю, було проголошено офіційною релігією імперії. Разом з тим з початку правління імператора Лю Чжуана з династії в країну почали проникати ідеї буддизму.

Правління династії Хань ознаменувалося цілою низкою спроб реставрації феодальної системи – тієї самої, що визначила крах династії Чжоу. Проте ці спроби завжди згасали раніше, ніж встигали пустити міцне коріння.

Що стосується китайської спадщини, то жодна інша династія за увесь час існування китайської цивілізації не зіграла таку важливу роль в історії та культурі Китаю, як династія Хань. Тож не випадково сучасніі китайці вважають себе «хань» – тобто прямими нащадками володарів цієї династії.

В період правління династії Хань були вперше введені державні письмові екзамени для відбору кандидатів на посади державних чиновників.

Економіка країни мала чимало здобутків у сільському господарстві, ремеслах і торгівлі. Населення досягло 55 мільйонів. Водночас, Китай розширив свій політичний і куль-турний вплив на сусідні країни Маньчжурії, Монголії, Корейського півострова, Японського архіпелагу, В'єтнаму і Центральної Азії.

Династія Хань була відома своїми військовим здобутками. Її імперія простягалася далеко на захід, до Тарімського басейну в сучасному Сіньцзян-Уйгурському автономному районі КНР. Ханьські воєначальники вирушали з воєнними експедиціями аж до Каспійського моря, надаючи безпеку торговим караванам на середньоазійських шляхах. Цей шлях отримав назву «шовкового», оскільки по ньому експортувався дорогоцінний китайський шовк.

Китайські війська наприкінці 2 століття до н. е. спромоглися завоювати північну частину Кореї та В'єтнам. Проте загалом, нагляд за завойованими периферійними регіонами був слабким і непостійним.

Задля самоствердження та більш ефективного контролю над сусідніми країнами ди-настія Хань розробила китаєцентричну систему двосторонніх відносин. Згідно з нею володарі-сусіди мусили сплачувати Китаю данину і визнавати китайського імператора за свого сюзерена, в обмін на що отримували дозвіл на торгівлю з Хань і ярлик васального Китаю правителя власної країни.

Занепад династії Хань був пов'язаний (увага!) з децентралізацією влади, занепадом інституту імператора та економічними негараздами.

Через дезорганізацію центрального апарату припиняються регулярний ремонт гребель і догляд за іригаційними спорудами. Ріка Хуанхе, яка давно вже перетворилася на надземну річку, виходить з берегів, її розливи несуть лихо сотням тисяч родин.

Загалом, той період багато в чому нагадуває проблеми зовсім іншої країни на початку ХХІ ст. Бюрократичний апарат імперії роз'їдає корупція, він перетворився на самодостатню силу, яка поглинає основний додатковий продукт. Малолітні імператори виявлялися пішаками в руках придворних угруповань «євнухів» і «вчених».

Політична боротьба між «євнухами», пов'язаними з так званими «сильними родинами», і «вченими», які відображали інтереси професійної бюрократії, виливалася в запеклі чвари, які призводили до кровопролиття. Спроби державного заколоту у 166 і 169 роках, що мали на меті зміну та оздоровлення управлінського апарату, провалилися. Розправа «євнухів» була нещадною. Багатьох «вчених» стратили, інших катували. Їхні книги публічно спалювалися на вогнищах. «Сильні родини» (які були тогочасними аналогами сучасних олігархів) на місцях контролювали канали рекомендацій чиновників, домагалися у своїх маєтках політичної самостійності і формального визнання особистої залежності хліборобів.

Посилення впливу в суспільно-політичному житті «сильних родин» з середини II ст. знаменувало собою дезінтеграцію імперської бюрократичної системи та остаточний занепад імператорської влади. В обстановці тривалої політичної й глибокої соціально-економічної кризи в країні вибухнув найпотужніший в історії стародавнього Китаю широкий суспільний рух, відомий під назвою повстання жовтих пов'язок.

За падінням Ханьської династії в 220 р. н.е. слідував 350-літній період роздробленості та політичної смути.

Михайло Іжик, українська служба МРК