Вболівальники «гри мільйонів» батьківщиною футболу зазвичай називають Англію. Однак в Китаї з цього приводу існує альтернативна точка зору. Тут стверджують, що історія футболу сягає корінням древньокитайської гри цуцзюй, яка потім через арабів потрапила в Європу і пізніше еволюціонувала в сучасний футбол, авторами якого і визнані англійці. Ігри, схожі на сучасний футбол, існували у багатьох стародавніх цивілізацій. У 2004 р. ФІФА визнала китайську версію футболу найстарішою, що й дозволило китайцям називати себе винахідниками футболу.

Китайці вважають свою країну батьківщиною футболу

Дослівно цуцзюй означає «бити ногою по м'ячу». Згідно з легендою, першим «м'ячем» була голова міфічного героя Чі Ю, яку відрубав Жовтий Імператор, кинув своїм солдатам і наказав бити її ногами. У письмових джерелах вперше про цю гру згадується в «Історичних записках» Сима Цяня, в розділі, який описує події періоду Чжаньґо (475-221 рр. до н.е.). Автор згадує цуцзюй разом з іншими улюбленими забавами жителів Ліньцзи – столиці царства Ці. Аж до епохи Хань (206 р до н.е. – 220 р н.е.) гра залишалася популярною серед простого люду. Ганяв у дитинстві м'яча і майбутній засновник династії Хань син селянина Лю Бан. Ставши імператором, він не забув про своє захоплення і продовжував разом з батьком бігати за шкіряною кулею у дворі імператорського палацу. Після цього цуцзюй стала також улюбленою грою імператорів.

У ті часи правила гри були жорсткішими, ніж у сучасному футболі. Гра була фізично складною, іноді навіть жорстокою, гравці боролися за м'яч як на війні. Іноді ігри закінчувалися смертю одного з гравців. Не дивно, що з часом, цуцзюй увійшла в спеціальну програму підготовки військових і всі солдати повинні були навчалися її базовим навичкам.

Майданчик для цуцзюй мав квадратну форму і огороджувався стіною. Сторони поля суперників розташовувалися на заході і на сході. Воріт в той час не було, замість них на кожній зі сторін викопували по шість лунок. Команда заробляла очко, коли заганяла м'яч в одну з них на стороні суперника. Кожну лунку захищав окремий воротар, тобто голкіперів на полі було дванадцять, а загальна кількість гравців в командах не була фіксованою.

Поле для гри в цуцзюй.

М'яч в той час виготовляли з двох шматків шкіри, які зшивали і заповнювали пір'ям або вовною. Такий м'яч був досить важким. Згодом цуцзюїсти придумали, як зробити його легшим – помістили в шкіряну оболонку жовчний міхур бика, наповнений повітрям. Після таких змін, гравці почали звертати увагу не тільки на фізичну підготовку, а й на техніку гри. З'явилося кілька різновидів цуцзюй. Лунки поміняли на ворота, схожі на ті, які використовують в сучасному футболі. Існував також різновид гри з одними воротами. Майданчик для цуцзюй ділили на дві рівні частини і перегороджували, натягнутою між двох бамбукових палиць сіткою з круглим отвором посередині, в який і треба було попасти м'ячем. Одне попадання – один гол. Завдання було непросте, адже величина отвору становила всього 30-40 сантиметрів в діаметрі, а торкатися до м'яча руками, як і в сучасному футболі, заборонялося.

Зображення гравця в цуцзюй на керамічній підставці

Наступні зміни в грі припали на період правління династії Тан (618-907 рр.). Це час розквіту демократії в стародавньому Китаї. Зокрема, в роки правління танської династії жінки стали більш вільними у правах. Вони сміливо намагалися знайти себе в тих сферах суспільного життя, які раніше були доступними лише чоловікам. Цуцзюй не була винятком. Представниці слабкої статі швидко освоїли принципи гри. Танський письменник Кан Пянь в одному зі своїх оповідань описав випадок, як солдат, граючи на вулиці, попав м'ячем у жебрака, але той ухилився і спритно відбив м'яч в стрибку. На превеликий подив оточуючих, під лахміттям ховалася дівчина. Жінки вважали за краще варіант гри з одними воротами, оскільки в ньому основну роль відігравали не фізична сила і витривалість, а спритність і техніка. Іноді дівчата грали й зовсім без воріт, тобто влаштовували показові виступи, головними критеріями в яких були видовищність і граціозність поводження зі шкіряною кулею.

У цуцзюй грали чоловіки і жінки, і при дворі імператора, і на міських вулицях.

В той час цуцзюй зі звичайної забави перетворилася в професію – найбільш досвідчені гравці демонстрували свої вміння перед імператором або заробляли на життя, навчаючи техніці гри інших. Завдяки вмілій грі в цуцзюй можна було пробити собі шлях у вищий світ. У цуцзюй почали грати також і в сусідніх Японії, Кореї та В'єтнамі.

З ХIV століття цуцзюй поступово втрачає популярність, а потім і зовсім зникає до періоду правління династії Цін (1644-1911 рр.). Гра зі шкіряним м'ячем повернулася в Китай тільки на початку ХХ століття. Але прийшла вона вже з Заходу і називалась не цуцзюй, а футбол.