Впродовж усієї історії Китаю вплив конфуціанства то посилювався, то послаблювався, але здатність цього вчення до сприйняття ідей інших філософських концепцій і шкіл забезпечило йому неймовірну життєздатність. Конфуціанські принципи визначали устої китайського суспільства аж до падіння Цинської династії на початку ХХ ст. Заснування Республіки Китай номінально поклало край організації системи правління і соціальної структури на основі конфуціанського вчення. Однак, конфуціанський образ мислення, який прививався китайцям протягом століть, не міг зникнути безслідно. І сьогодні, в економіці Китаю та китайському суспільстві, що йде шляхом глобалізації, конфуціанське вчення продовжує жити, проявляючи себе в найрізноманітніших аспектах.

Конфуціанство, що здійснювало величезний вплив на китайську культуру з IV ст. до н.е., за західними мірками не було релігією. Це була гуманістична філософія, піднята до рівня державної релігії, яка визначала цінності і моральні принципи системи правління і соціальної структури в Китаї, а також модель поведінки членів китайського суспільства.

Особистість Конфуція, як і багатьох інших видатних людей, овіяна легендами.

Конфуцій жив у VI-V ст. до н.е. Китайською його ім'я звучить 孔子 (kǒngzǐ). На заході латинізована форма його імені стала звучати як «Конфуцій» завдяки ієзуїтським місіонерам, які проповідували в Китаї у XVII ст.

Сучасні дослідники допускають, що філософська система, яку називають конфуціанством, є вченням не однієї людини. Більш ймовірно, що її формуванню ми зобов'язані цілому ряду стародавніх мислителів, які робили записи вчення Конфуція для передачі нащадкам, розвиваючи і вдосконалюючи його. В результаті цього і з'явилася знайома нам філософська система. Послідовники Конфуція називалися «жу» – цей термін можна умовно перекласти як «вчений». Саме на долю цих людей випало ознайомлення правлячого класу в Китаї з ритуальним кодексом.

Цікаво провести паралель між Конфуцієм і Сократом. Обидва філософи мали коло наближених учнів, котрі слухали їх вчення і передавали його іншим. Обидва стали основоположниками традицій, що вплинули на розвиток філософської думки на Сході і на Заході відповідно. Хоча Конфуцій користувався більшою популярністю у правителів, ніж Сократ, якого доля змусила випити чашу з отрутою за свої погляди.

Ідеї Конфуція чудово вписувалися в систему світоглядних розумінь стародавніх китайців про соціальний порядок, гармонію і культ поклоніння предкам. До Конфуція законність владних повноважень китайських правителів підтверджувалася так званим Небесним мандатом, який доводив їхнє моральне право на управління простими людьми. Проте в усі часи в Китаї не припинялася боротьба за владу, конфлікти і корупція. Тому неминуче повинно було виникнути питання: якщо у Небес є мандат на зміщення поганих правителів і на заміну їх хорошими, то чому тоді вони допускають, щоб люди страждали так сильно? Роздуми над цим неминуче приводили до висновку, що тут щось не так. А Конфуцій дав точну відповідь на це питання, запропонувавши три ключові ідеї:

仁 (rén) – основне правило, яке полягає в тому, що люди повинні жити в любові і доброті. Це людяність, гуманність. Для Конфуція усвідомлення цієї ідеї призводить до реалізації потенціалу людини. Любов і доброта, на думку мислителя, проявляються у повазі до інших: до батьків, друзів, правителів.

禮 (lǐ) – дотримання ритуалів. Конфуцій вважає, що кожен повинен виражати повагу до офіційних церемоній, які передаються у спадок.

君子 (jūnzǐ) – термін, що позначає людину, яка демонструє гуманність і дотримується ритуалів. Це особистість з високими моральними якостями, мудра і така, що ніколи не допускає помилок. Саме її Конфуцій називає «надлюдиною».

Це був справжній переворот в уявленнях китайців. А його етичні принципи – хоч і не всі – продовжують жити в китайській культурі і понині. Спираючись на ці принципи, Конфуцій і його учні вибудували цілу філософську систему, що відкриває шляхи досягнення соціальної гармонії. Запорукою успіху в побудові гармонійного суспільства Конфуцій вважав дотримання вищевказаних правил усіма членами китайського суспільства, і насамперед його правителів – імператорів. Саме імператор мав бути взірцем для усіх жителів Піднебесної.

Через три століття після смерті Конфуція – в епоху Хань – його принципи отримали статус офіційної доктрини. Конфуціанський кодекс продовжує зберігати вирішальне значення для політичного і суспільного устрою вже понад 2000 років!

Конфуціанство проголошує пріоритет п'яти чеснот. Це:

•  щирість
•  етикет
•  мудрість
•  вірність (відданість)
•  повага до батьків і предків

Конфуцій також визначив положення в суспільстві кожного його члена і взаємостосунки між людьми. Він виділяє 5 видів відносин:

•  чоловік і дружина
•  батьки і дитина
•  правитель і підлеглий
•  дитина і дитина (одних батьків)
•  друг і друг

Кожна роль накладає на її носія певну відповідальність. Наприклад, батьки відповідають за своїх дітей, доки ті не виростуть і не зможуть жити самостійно. В свою чергу, дорослі діти відповідальні за своїх батьків і зобов'язані про них піклуватися.

Статус кожного члена традиційного китайського суспільства визначався роллю, яку відводили йому відповідно до вчення Конфуція. Багатство, високе походження, положення сім'ї і освіта також грали важливе значення. В залежності від положення індивіда в суспільстві будувалися його «правильні» взаємовідносини і спілкування з іншими членами цього суспільства.

Власна гідність, пов'язана з соціальним статусом, в Китаї завжди мала велике значення. Тут вона називається «обличчям» – китайською脸 (liǎn). Якщо ж чиїсь дії призводили до того, що інша людина або ж він сам втрачали гідність чи самоповагу – це вважалося «втратою обличчя».

Кожен китаєць міг «втратити» або «знайти» обличчя – іноді навіть в найпростіших ситуаціях. Батько з дитиною, керівник з підлеглим і навіть імператор зі своєю країною – всі вони могли втратити обличчя, зробивши вчинок, який не відповідає їхньому положенню в суспільстві.

Конфуцій вважав, що якщо люди поводять себе «правильно» – терпимо в своїй сім'ї і лояльно до членів свого класу в соціальній ієрархії – це добре підготує їх служити інтересам суспільства. Вони будуть покірні тим, хто знаходиться вище них на соціальній драбині. Це означає контроль зі столиці. Згідно конфуціанського вчення, правитель має бути прикладом для своїх громадян. Правитель є гарантом гармонійних відносин держави та суспільства.

Михайло Іжик, українська служба МРК