Рис – основний продукт харчування в Китаї. Але в селищі Пін'ань в Ґуансі-Чжуанському автономному районі, на півдні країни, він не тільки годує місцеве населення, а й допомагає заробити. Рисові тераси, що розкинулися в околицях села, одні з найкрасивіших в Китаї, щодня їх відвідує безліч туристів.

У ХІІ столітті, під час правління династії Юань, в цій гористій місцевості оселилися представники народностей чжуан і яо. Займатися землеробством у місцевих умовах було надзвичайно складно, так як рівнинних ділянок землі тут майже не було. На гірських схилах хлібороби обробляли рисові поля-тераси. Це невеликі обгороджені площадки, які ярусами спускаються з гори. Кожна така тераса утримувала дощову воду, тому земля завжди залишалася вологою. Це дозволяло зберегти врожайність і запобігало ерозії ґрунту. Створення терас – багаторічний і трудомісткий процес, праця кількох поколінь чжуанців і яосців. Повністю будівництво терас завершилося на початку ХVII століття, при династії Цін. Місцеві жителі назвали їх Лунцзі («тераси на хребті дракона»), оскільки яруси терас дійсно нагадують луску дракона, який лежить на горі.  

Сьогодні кожен житель села Пін'ань при народженні отримує свою ділянку на рисових плантаціях. Річний урожай на сім'ю в середньому становить тонну зерна. Як правило, селяни залишають його для особистого вжитку, оскільки цих обсягів недостатньо для продажу за конкурентною ціною. У таких умовах процес вирощування рису став важливішим, ніж сам урожай. Адже головне джерело доходу для місцевого населення – це невичерпний потік туристів.

У кожну пору року рисові тераси виглядають по-різному. Взимку вони покриті снігом, навесні залиті водою і схожі на розкидані по землі дзеркала, влітку, коли рис дозріває, тераси зелені, а восени, перед збором врожаю, вони стають золотими. Рисові плантації площею 4 кв. км навколо села Пін'ань починаються на висоті 380 м і закачуються на 880-метровій позначці. Всього там розташовано 15862 тераси, найбільша з них – 300 кв. м, а на самій маленькій може вирости не більше трьох рисових стебел. Оскільки рису в селі в надлишку, селяни знайшли альтернативні способи його застосування. З нього, наприклад, роблять місцеву горілку. Не виливають навіть воду, що залишилася після промивання рису. Її кип'ятять, залишають бродити протягом тижня, а потім використовують в якості шампуню. Вважається, що найдовше волосся в Китаї саме у жінок народності яо. У деяких довжина досягає 180 сантиметрів.

Сьогодні практично кожна сім'я в селі так чи інакше працює на сферу туризму. Місцеві жителі тримають невеликі готелі, ресторанчики, роблять на продаж сувеніри, працюють гідами.

Туристична довідка

Добиратися в Пін'ань найзручніше на рейсовому автобусі з Ґуйліня, що в 77 км від села. Час у дорозі – 3 години, квиток в один кінець коштує 50 юанів (8 дол.) Село Пін'ань розташоване на висоті 800 м над рівнем моря. Перед останнім підйомом до села в автобус заходить контролер і продає всім немісцевим квитки, вхід на рисові плантації коштує 80 юанів (13 дол.) Знайти нічліг нескладно, в селі досить багато невеликих готелів, ціна в яких починається від 100 юанів (16 дол).