Бакалійник Лі розгорнув ранкову газету і його погляд вихопив два слова «Нотатки божевільного». Він ніколи не цікавився літературою. Простому китайському роботязі годі було зрозуміти шифри складної письмової мови, та й високі теми традиційної літератури були занадто абстрактними і далекими для нього. Але цього разу він читав і розумів усе написане та ще й цікаво було читати про дивака, який вважав, що його оточують людожери.

Описаний вище випадок – вигадка автора цієї статті, але щось подібне цілком ймовірно могло відбуватися у Пекіні 15 травня 1918 року, коли у журналі «Нова молодь» вперше вийшло оповідання Лу Сюня «Нотатки божевільного». Воно відразу принесло авторові величезну популярність. Письменник, справжнє ім'я якого Чжоу Шужень, саме цього разу вперше вжив свій псевдонім Лу Сюнь, під яким його досі знають, як основоположника нової китайської реалістичної літератури, видатного філософа та перекладача.

Портрет Лу Сюня (鲁迅). Ієрогліф 迅 «сюнь» має також діалектичну вимову «сінь», тому часто в українських джерелах зустрічається ім'я Лу Сінь, зокрема, і у збірці, перекладеній Іваном Чирко, яку ми презентуємо сьогодні.

«Нотатки божевільного» стало першим оповіданням мовою байхуа, що набуло величезної популярності серед китайських читачів після Руху 4 травня, активним учасником якого був і Лу Сюнь. Як і інші послідовники руху він вважав, що література повинна бути доступною для всіх, а не лише для вузького кола обраних. Божевільний з оповідання приходить до жахливого висновку: він живе у суспільстві, де люди здавна їдять людей. Навіть в книгах про конфуціанську доброчинність він між рядками знаходить заклики до «людожерства», і врешті усвідомлює, що й можливо сам теж є «людожером». Тож сподіватись можна хіба на дітей:

«Я, чиє минуле нараховує чотири тисячі років людожерства, лише тепер зрозумів, як важко знайти справжню людину!

Може, ще є діти, які не їли людей?

Врятуйте, врятуйте дітей!.. »

Очевидно, що автор кидає виклик не лише старій мові, а й старим звичаям та усталеним суспільним порядкам. Так само, поєднуючи гротеск та реалістичне зображення хворобливої психіки, Лу Сюнь розповідає історію ще одного дивака, яка навіть перевершує за популярністю «Нотатки божевільного». «Справжня історія А-К'ю» – життєпис невдахи, який навчився у всіх своїх щоденних поразках бачити лише «моральні перемоги».

«Збоку могло здатися, що А-К'ю зазнає поразки: супротивник, схопивши його за тоненьку кіску, стукав кілька разів головою об стіну і з переможним виглядом йшов геть, а А-К'ю ще хвилинку стояв, роздумуючи: «Будемо вважати, що мене побив мій негідний син… Які погані часи тепер настали!» – і, гордий здобутою перемогою, поважно йшов собі далі».

За портретом А-К'ю Лу Сюнь бачить збірний моральний образ тогочасного китайського суспільства, де уявні перемоги заступають ганебну реальність. На думку автора, Сіньхайська революція так і не принесла суттєвих змін у життя простих людей, в країні й далі панує повна зневага до особистості, а століття безправності та приниження, не могли не позначитись на психології народу.

«Нотатки божевільного», «Справжня історія А-К'ю», «Кун Іцзі» та низка інших творів Лу Сюня були перекладені українською мовою перекладачем Іваном Чирко та вийшли збіркою «Лу Сінь Твори» у 1981 році.

Свого часу смерть батька спонукала молодого Лу Сюня поїхати до Японії вивчати медицину, але згодом він зрозумів, що погані лікарі – не основна проблема Китаю. Він хотів бути лікарем, а став письменником, хотів лікувати тіло, а почав рятувати душі. Критика Лу Сюня була гострою мов скальпель, бо він розумів, що без оперативного втручання було неможливо позбутися традиційного мислення і застарілих догм, що не давали країні виборсатися з трясовини феодалізму. На такому історичному тлі, маневруючи між загальним та індивідуальним, він зображає трагедію ще одного невдахи – Кун Іцзі, так називається і однойменне оповідання автора. Свого часу Кун Іцзі не зміг скласти іспити на навчальну ступінь, а працювати не навчився чи не захотів навчитись, і врешті почав потроху красти й пропивати все у шинку.

«Ходив він у халаті, але халат цей був такий брудний і подертий, наче його не прали й не латали років десять. Свою мову Кун Іцзі густо пересипав виразами із старовинних книжок, і іноді його важко було зрозуміти».

Не зважаючи на своє жалюгідне становище, він зневажав інших відвідувачів шинку, чим викликав лише вибухи дружнього сміху серед присутніх. Саме таке традиційне уявлення про те, що вчена людина возвишається над іншими й звело стіну нерозуміння між ним та іншими відвідувачами шинку, між простим народом і освіченим класом. Вся творчість Лу Сюня якраз і була направлена на те, щоб розтрощити цю стіну.

У друк книгу «Лу Сінь Твори» випустило видавництво художньої літератури «Дніпро». Усі цитати з творів Лу Сюня взяті саме з цієї книги.

За таку незламну волю до боротьби Мао Цзедун називав Лу Сюня «народним героєм на культурному фронті китайської нації», а письменник Ґо Можо – «революційним мислителем, який мав епохальне значення для китайської літератури та мистецтва». Визнання Лу Сюня вийшли далеко за межі Китаю. Як всесвітньо відомий письменник, він мав значний вплив у літературних та філософських колах Східної Азії і, зокрема, Японії та Кореї. «На карті Схдіноазійської літератури Лу Сюнь займав найбільшу територію», – так про нього писав корейський літературний критик Кім Янсу. А японський критик Такеучі Йосімі назвав Лу Сюня «батьком сучасної культури китайської нації».

Олександр Николишин, українська редакція МРК