【Сім книг на зиму】Книга Лао Ше «Сян-цзи верблюд»
2019-02-14 09:44:55 Джерело: Міжнародне радіо Китаю

Статуя рикші на вулиці Ванфуцзін у Пекіні

«Як там у Китаї – бігають рикші?»,  –коли довго живеш у Китаї, то звикаєш до подібних запитань. Гадаю, не я один чув щось подібне. Звісно ж, рикші у традиційному значенні цього слова давно зникли з китайських вулиць. У Пекіні залишився тільки один, та й той – з бронзи і дозволяє туристам хіба посидіти у колясці та сфотографуватись. Рикшам офіційно працювати заборонили у Китаї ще у 1949 році, після заснування КНР. А от раніше, коли Пекін був Бейпіном (такою була назва міста з 1928 по 1949 рр.) рикші були тут основним міським транспортом. Про це ми можемо дізнатися з книги «Сян-цзи верблюд», яку написав Лао Ше у 1935 році. Книга є в українському перекладі Івана Чирко і була надрукована видавництвом «Молодь» у 1978 році. У анотації до книги написано, що у ній «зображена доля молодої людини, котра намагається завоювати особисте щастя у світі капіталістичної експлуатації». Та все ж книга не лише про це. Окрім особистої драми окремо взятого рикші, яка насправді мало чим відрізнялась від безлічі подібних історії його побратимів, ми знаходимо чимало яскравих реалій з життя тогочасного пекінського «рикшопарку», дізнаємось про побут, поневіряння та мрії цього вже зниклого на сьогодні соціального прошарку китайського суспільства.

     «Рикші в Бейпіні тільки на перший погляд здаються однаковими, а придивишся пильніше – о ні! – це зовсім різні люди. Ті з них, хто молодший, у кого ще міцні м'язи й прудкі ноги, завжди прагнуть взяти напрокат якнайкращу коляску, і неодмінно на цілий день. Але на роботу вони виїжджають, коли їм заманеться. Де-небудь на стоянці чи біля під'їзду якогось багатого будинку вони можуть чекати годинами, поки не трапиться пасажир, що кудись поспішає. Пощастить – за один раз заробиш цілий юань, а той два, а ні – простовбичиш увесь день і надвечір не знатимеш, як розрахуватися за коляску. Проте окремі невдачі не лякають їх. Дехто з молодиків мріє влаштуватись на постійне місце до якого-небудь господаря, а декому хотілося б розжитися на власну коляску. Коли коляска власна – можна й помісячно працювати , і возити випадкових пасажирів – як тобі зручніше, адже коляска у тебе своя».

Обкладинка книги Лао Ше «Сян-цзи верблюд» українською мовою, яка вийшла у друк в 1978 році, переклад Івана Чирко

Саме останнє – власна коляска для кожного рикші та власне Сян-цзи є найбажанішою річчю, головною ціллю в житті, яка неодмінно повинна принести йому щасливе й безтурботне життя.

    «Він мріяв про ті часи, коли не доведеться більше терпіти знущань хазяїнів прокатних контор, не доведеться гнути перед ними спину. Адже коли ти при силі й маєш свою коляску – про харчі та житло можна не думати!».

Після чотирьох років щоденної важкої праці рикша нарешті отримує довгоочікувану коляску, та невдовзі втрачає її. Ледь рятуючи своє життя, він знову повинен починати все спочатку і легше далі йому точно не буде.

Фото обкладинок видань різними мовами книги «Сян-цзи верблюд» у домі-музеї Лао Ше в Пекіні

Насправді, не потрібно обов'язково бути рикшою, щоб зрозуміти почуття Сян-цзи, адже у кожного в житті може бути своя «коляска». Можливо також і завдяки цьому свого часу роман відразу став популярним серед широкого кола китайських читачів. Цінують його і сучасні китайські літературознавці. Зокрема лауреат Нобелівської премії Мо Янь відзначає, що особливо цікавим для нього у цій книзі є живий пекінський діалект. «У романі "Сян-цзи верблюд" є багато цікавих деталей, наприклад, епізод, коли Сян-цзи напився холодної води, у його животі булькотіло так само, як у верблюда. Мені здалося це порівняння дуже реалістичним, точним і оригінальним, воно стало для мене зразком, коли я теж вдався до описання персонажів вже у своїй творчості», – пригадує Мо Янь.

Олександр Николишин, українська редакція МРК

Інші новини по цій темі
Популярні статті
Ми рекомендуємо
Відео
© China Radio International.CRI. All Rights Reserved.
16A Shijingshan Road, Beijing, China. 100040