【Сім книг на зиму】Ґе Баоцюань: «Що пов'язує мене з поезією Шевченка»
2019-01-29 15:53:02 Джерело: Міжнародне радіо Китаю
Ґе Баоцюань – відомий китайський перекладач зарубіжної літератури. Значну частину його перекладацького доробку становлять твори видатного українського поета Тараса Шевченка. 1989 року в журналі «Їлінь» Ґе Баоцюань опублікував спогади «Що пов'язує мене з поезією Шевченка – до 175 річчя з дня народження Тараса Шевченка». Далі наводимо повний переклад цього тексту:

Портрет Ґе Баоцюаня

«В останні 20 днів у Нанкіні триває рідкісна за десять років літня погода, не зважаючи на високу температуру в 39 градусів, я, нарешті, з радістю завершив роботу з перекладу великого народного поета України Тараса Шевченка. А зараз хочу розповісти, про мої стосунки з Шевченком, і як я вибрав для перекладу шедевр Шевченка «Кобзар».

Пам'ятаю, що ще в 1920-і роки, мені дуже подобався журнал «Сяошо юебао» який оновив і редагував Шень Яньбін (Мао Дунь). «Російське літературознавство» (вересень 1921 року) і «Література поневолених націй» (жовтень 1921), які він редагував у ті часи, розширили мої горизонти, так що я вперше дізнався про українську літературу та Шевченка. Мао Дунь для «Російського літературознавства» написав статтю «Біографії 30 сучасних письменників Росії», четвертим у цьому переліку була представлена біографія Шевченка та його творчість, у статті особливо підкреслювалось, що перша поетична збірка Шевченка «Кобзар» побачила світ уже 1840 року. Ця сповнена героїчними почуттями поезія описувала біль і сподівання на майбутнє народу Малоросії. У номері «Літератури поневолених націй» Лу Сінь під псевдонімом Тан Си опублікував переклад «Стислого викладу літератури Малоросії» німецького історика Густава Карпласа. У нашій країні вперше дізналися про знаменитий вірш Шевченка «Як умру, то поховайте…» («Заповіт»).

«Заповіт» Т. Г. Шевченка китайською мовою у перекладі Ґе Баоцюаня

З 1922 року після Шень Яньбіна редактором «Сяошо юебао» став Чжен Чженьдо, який був дослідником китайської літератури, але також перекладачем і дослідником російської літератури. Він написав «Стислий виклад історії російської літератури», який спочатку друкував з продовженням у журналі «Сяошо юебао», а пізніше у 1924 році видав окремою брошурою, у цій книзі він також згадує Шевченка.

На початку 1935 року, я, як постійний кореспондент тяньцзінської «Даґун бао» і спеціальний кореспондент шанхайських видань «Сіньшен чжоукань», «Шицзє чжиши», «Шеньбао чжоукань», прибув до Москви. З радістю дізнався що цього року, у Харкові в Україні за проектом знаменитого скульптора М. Манізера було встановлено бронзову статую Тараса Шевченка. Монумент Шевченка височів на гранітному постаменті в оточенні скульптур гайдамаків зі списами, нещасної Катерини з дитиною на руках, ...... все це справляло на людей глибоке враження.

Після того, як у липні 1937 року почалася антияпонська війна, я вирішив повернутися в Китай, щоб взяти учать у війні. Тому що у той час повертатися треба було через Польщу, Німеччину, Францію та інші країни, а потім морем, тому 1937 року я нарешті прибув до України. Я хотів відвідати Київ, місто що має давню культуру та історію, а також міста, що пов'язані з іменем Шевченка. Я неодноразово проходив пожвавленою вулицею Хрещатик, відвідав древні руїни Золотих воріт, оглянув Софійський собор та Києво-Печерський монастир, піднявся до бронзової статуї Володимира, що височіє на схилі пагорба, з висоти подивився на засніжені простори Дніпра. Але більше за все запам'ятав, як знайшов місце у Києві, де жив Шевченко і де зараз розташований меморіальний музей Шевченка.

Коли відзначали 126 років з дня народження Шевченка, я працював у Чунцині, в редакції газети «Сіньхуа жибао». Я написав велику статтю «Огляд радянської літератури за 1939 рік», яку опублікували у спеціальному січневому номері журналу «Веньсюе юебао» 1940 року. В спеціальній рубриці «Розквіт національних літератур» обсягом у тисячу ієрогліфів я представив життя і творчість Шевченка. Зараз можна сказати, що це найперша моя стаття про Тараса Шевченка.

Після 1941 року я з Чунцина переїхав до Гонконга. У радянському журналі про подорожі《Soviet Travel》, який публікували англійською мовою, побачив текст про Шевченка. Я у той час написав вступ, переклав китайською мовою п'ять народних «Історій про Шевченка», що поширені в Україні і опублікував у 5 номері журналу «Бітань», який редагував Мао Дунь. Я також написав статтю «Трагічне життя Шевченка» (до 80-ї річниці смерті поета), яку опублікували в літературній версії «Даґун бао» в Ґуйліні. Крім того написав виклад змісту знаменитої поеми Шевченка «Катерина», який опублікував у якійсь газеті в Гонконзі, але нажаль тепер в змозі цього відстежити.

Під час війни опору, було важко отримати вірші Шевченка, які публікували в Радянському Союзі. Я пам'ятаю, що 1942 року, коли спалахнула війна на Тихому океані, після падіння Гонконга я через партизанські райони повернувся у Чунцин, знову працював у редакції «Сіньхуа жибао». Від Радянського товариства культурних зв'язків із закордоном отримав товсту книгу – Шевченкового «Кобзаря». У Радянському Союзі в ознаменування 125-річчя з дня народження Шевченка вперше видали повний переклад його віршів російською мовою, видання супроводжувалося численними ілюстраціями роботи Шевченка. Ця книга дуже дорога мені, вона збереглася до цього часу. Тоді я вже хотів перекласти вірші китайською мовою, але через напружену роботу в редакції газети, а також через те, що 1943 року в мене загострилося моє багаторічне захворювання нирок, не міг писати. Це видання супроводжувало мене у роки коли я був прикутий до ліжка. 1945 року після перемоги в антияпонській війні я повернувся в Шанхай. Для видавництва «Шидай» редагував журнал «Радянська література». У той час я перекладав твори української поетеси Лесі Українки і сучасного українського поета Тичини. Я також хотів перекладати твори Шевченка. Пам'ятаю, як у комісійній книгарні російської літератури позичив видання «Кобзаря», почав працювати над перекладом знаменитої поеми «Катерина». Нещодавно я навіть знайшов серед старих речей частину перекладу того часу. Почав писати 7 листопада 1948 року, ще збереглося більше сімдесяти рядків того перекладу. Не думав, що кілька віршованих рядків того перекладу дуже схожі на ті, що я знову перекладав потім. У той час я жив в умовах терору реакційної влади Гоміньдану. На початку 1949 втік з Шанхая, початий переклад не зміг закінчити, але відтепер у мене виник нерозривний зв'язок з Шевченком.

Після проголошення КНР 1 жовтня 1949 року, за дорученням прем'єра Чжоу Еньлая, я прийняв справи у посольства Гоміньдану в Москві, почав виконувати обов'язки повіреного в справах посольства і радника посольства КНР. З того часу протягом цілих п'яти років, я мав можливість більшого доступу до творів Шевченка. Починаючи з тих часів я збирав усі твори Шевченка та дослідження його творчості. Вони стали важливим орієнтиром для мого розуміння творчості Шевченка.

Коли в 1961 році відзначали 100-річчя смерті Шевченка, я того року для січневого випуску журналу «Веньсюе пінлунь» («Літературний огляд») і другого номеру журналу «Шикань» («Поезія») написав велику статтю: «Великий поет народу України Шевченко». Для шанхайської газети «Венхуей бао» за 16 березня написав статтю «Шевченко і революція тайпінів». Крім того для журналу «Шицзє веньсюе» переклав кілька віршів Шевченка. А ще на прохання української «Літературної газети» я також написав статтю: «Шевченко – мій найулюбленіший поет», що була опублікована в газеті 10 березня.

Пам'ятаю, що на початку 1960-х років з нагоди 100-річчя з дня смерті Шевченка, я для шанхайського видавництва «Веньї» планував випуск п'ятитомника творів Шевченка. Перші два томи – це поезія, яку разом зі мною перекладали Чжан Тєсянь, Мен Хай, Жень Жунжун. Третій, четвертий томи планувалися для прози, п'ятий том – це щоденники, листування і так далі. Після того як я відредагував два томи поезії Шевченка, шанхайське видавництво «Народна література» 1964 року зробило верстання і макет книг, але пізніше через «культурну революцію» друк не було здійснено. І тільки на початку 1982 року після розгляду перекладів шанхайським видавництвом, я з тих двох томів вибрав 80 віршів, уклав книгу «Вибрані вірші Шевченка», яка була надрукована у лютому 1983 року у серії «Шедеври зарубіжної літератури». Це була перша видана збірка поезії Шевченка з того часу, коли на початку ХХ століття я почав знайомитись з поезією Шевченка.

Публікація цієї збірки поезії викликала численні відгуки в країні та за її межами. У журналі Спілки письменників України «Всесвіт» № 8 за 1983 рік була опублікована стаття українського дослідника і перекладача китайської літератури Івана Чирка «Переклад «Кобзаря» китайською мовою», в якій було докладно представлене це видання. Крім того, наскільки мені відомо, в українській пресі Канади, Сполучених Штатів і Західної Німеччини та інших країн також були опубліковані подібні повідомлення. 1978 року в Україні вийшов з друку «Шевченків словник», де була стаття про мене, а також написаний Іваном Чирком матеріал «Китайська література і Шевченко», у якому розповідалося про переклади творів Шевченка в Китаї до 1961 року.

16 листопада 1984 Іван Чирко написав мені довгого листа, у якому йшла мова про переклади поезії Шевченка. Він писав: «Мені шкода, що ви не перекладаєте напряму з української мови, при подвійному перекладі втрачається дуже багато речей. Я уважно зіставив багато ваших перекладів поезії Шевченка з оригіналом. Треба сказати, ваш переклад точний, і все ретельно перекладено, але в деяких місцях відчувається вплив інтерпретації російського перекладу. Російські перекладачі, також скаржилися, що перекладати Шевченка дуже складно. Важко зберегти народність і співучість його поезії, особливо внутрішню риму, що часто зустрічається. Тим не менш, ви зробили велику роботу, і тому варто висловити вдячність і повагу до вас. Ваша передмова написана на дуже високому рівні. І я особливо вражений і щасливий, що ви змогли глибоко дослідити так багато матеріалів про життя і творчість Шевченка. Я думаю, що китайські читачі, прочитавши вашу передмову, збагнуть усю цінність поезії Шевченка». І як сказав Чирко, хоча російська та українська мови належать до сім'ї слов'янських мов і обидві мови дуже схожі, але в перекладі поезії досить віддалені одна від одної. Таким чином, він сподівався, що я зможу знову перекласти поетичні твори Шевченка безпосередньо з української мови.

У 1986 році редактор журналу «Всесвіт» Олег Микитенко у складі делегації Товариства радянсько-китайської дружби прибув у нашу країну. Під час візиту він подарував мені бюст Шевченка, дякуючи за мої переклади поезії Шевченка. Того ж року Іван Чирко приїхав у нашу країну для участі в симпозіумі китайської літератури, що відбувся в Шанхаї. Ми зустрілися в Пекіні, Чирко привіз мені у подарунок багато книг українською мовою, і, що особливо цінно, «Підручник української мови». У січні 1987 я з дружиною Лян Пейлань на запрошення Спілки радянських письменників відвідав Радянський Союз. Ми поїхали в Україну, щоб відвідати будинок-музей Тараса Шевченка, отримали в подарунок нове видання «Кобзаря». Під час зустрічі у Спілці письменників України, всі закликали мене заново перекласти вірші Шевченка з української мови. Невдовзі цього ж року Іван Чирко надіслав мені листа, у якому писав: «Ми вже знаємо, що ви починаєте заново перекладати поезію Шевченка, і особливим є те, що цього разу ви перекладаєте її з українською мови. Велике спасибі за вірність творчості великого сина українського народу. Немає жодних сумнівів, що ви зіткнетеся з безліччю труднощів. Я готовий допомогти вам подолати деякі з цих проблем, і навіть можна отримати консультації в нашому Інституті літератури». Ще у листі він сказав: «Я також дуже сподіваюсь, що ви зможете донести китайським читачам увесь величезний талант Шевченка». Олег Микитенко, у своєму листі, вітаючи мене з нагородженням Верховної Радою СРСР орденом Дружби народів, також висловив це побажання.

На початку 1988 року в лютому, я, незважаючи на зиму, з «Кобзарем» українською мовою і «Українсько-російським словником» приїхав у Нанкін, і навіть, коли жив у готелі Чжуншань, ніколи не припиняв працювати над перекладом. Наприкінці травня я з дружиною на запрошення Спілки радянських письменників поїхав у Радянський Союз для участі в двадцять другому Всесоюзному фестивалі поезії Пушкіна і отримання «Ордена Дружби народів» яким мене нагородила Верховна Рада СРСР. Я також взяв із собою переклад. Коли перебував у Будинку творчості фонду радянської літератури у Піцунді на березі Чорного моря на Кавказі між засніженими горами Кавказу і безкрайнім темно-синім Чорним морем завершив редагування віршів Шевченка «В казематі». На початку липня я приїхав в Нанкін, незважаючи на спеку продовжував правити і переписувати переклад, на початку осені в основному завершив цю роботу.

Перекладаючи поезію Шевченка, я бачив перед собою з його бюст, був повністю занурений в атмосферу його поезії. Мені здавалося, що бачу широчінь Дніпра, чув як ревуть і стогнуть його води. Я неначе побував у таборі запорізьких козаків; неначе чув дзвін церков Чигирина, як на світанку співають треті півні, бачив як гайдамаки зі списами в руках повстають проти поневолення і панування польських поміщиків. Я, здається, чув як Перебендя, який сидить у пустій хаті, або сліпий співак, який сидить на роздоріжжі, співає, граючи на кобзі. Моє серце зворушила нещаслива доля чорнобривих українських дівчат: я бачив як дівчина, яку занапастили, блукає вночі берегом Дніпра, я бачив, як відьма дає дівчині випити зілля, і дівчина перетворюється на високу білу тополю, бачив як Катерна ця «дівчина в хустині», яку звабив і покинув москаль, з дитиною на руках під вечір залишає село і виходить на широкий шлях, я майже плакав над своїм перекладом. Я наче Шевченко у поемі «Сон» летів на крилах і бачив страждання України, побував у засланні з декабристами у засніженому Сибіру, у Санкт-Петербурзі, що заснований на козацьких кістках. Я йшов за ним у тюремну камеру третього відділення царської жандармерії, бачив я він сидить за ґратами і на краях сторінок «Біблії» пише свої безсмертні вірші «В казематі». Я йшов за ним у заслання до Орської кріпості, бачив, як він виходить зі смердючої казарми, у таємно схованих за стіною своїх «захалявних книжечках» пише вірші про тугу за рідною Україною, про нещасливих чорнобривих дівчат, сумних чумаків – усе це поставало перед моїми очима. Я був з ним у далекому поході по Аральському морі. Нарешті, коли він повернувся в Санкт-Петербург, я блукав з ним у ночі на березі Неви, коли він побачив ту нещасну сироту, побачив Петропавловську фортецю і тричі плюнув у її бік. Я побачив, як в останні роки життя він написав свої останні рядки: «Вже час прийшов».

Український народ 9 березня 1989 року відзначатиме 175-річчя з дня народження Шевченка, а також у травні пройде фестиваль поезії Шевченка. Я за те що у Китаї представляю українську літературу президією Спілки письменників України 27 серпня удостоєний однієї з головніших літературних премій – літературної премії імені Іван Франка за 1988 рік, і вкотре отримав запрошення відвідати Україну. Тепер ця «Збірка поезії Шевченка», що перекладена на підставі видання «Кобзаря» українською мовою, стане подарунком Шевченку і народу України.

28 серпня 1988 року в Нанкіні у парку Хоубаньшань».

Найновіше видання поезії Т. Г. Шевченка китайською мовою у перекладі Ґе Баоцюаня

Ґе Баоцюань戈宝权(1913.2.15 - 2000.5.15) виріс у родині педагогів. У 1918-1927 роках навчався в школі в своєму рідному місті. У 1928-1932 рр. навчався на факультеті економіки юридичного інституту Шанхайського університету «Дася». Отримуючи стипендію за три з половиною роки завершив чотирирічний курс навчання, отримавши ступінь бакалавра. В університеті вивчав англійську, французьку, японську мови, самостійно вивчав есперанто, російську мову, чим заклав міцну основу для його подальшої роботи в якості перекладача іноземної літератури.

У 1935-1937 роках працював кореспондентом тяньцзіньської газети «Даґунбао», у Радянському Союзі. В 1938-1945 роках у Ханькоу і Чунцині був редактором та членом редколегії газети «Сіньхуа жибао» і журналу «Цюньчжун». У 1946-1948 рр. виконував обов'язки редактор видавництва «Шидай» («Епоха»). З 1949 по 1954 роки він служив тимчасовим повіреним і радником посольства КНР у Радянському Союзі. З 1954 по 1960 роки обіймав посаду заступника секретаря Товариства китайсько-радянської дружби. Після 1961 року був науковим співробітником і членом ученої ради Інституту літератури та Інституту іноземної літератури. Крім того, він був членом редколегій журналів «Їлінь» («Переклад»), «Шицзє веньсюе» («Світова література»), «Веньсюе пінлунь» («Літературний огляд»), був обраний членом правління Асоціації письменників. Перекладав твори літератури країн Радянського Союзу, Східної Європи, Африки і Латинської Америки. Є автором книг «Історія зовнішніх зв'язків Китаю», «Історія перекладу» і «Письменник». Був удостоєний звання почесного доктора Паризького університету, Московського державного університету.

Інші новини по цій темі
Популярні статті
Ми рекомендуємо
Відео
© China Radio International.CRI. All Rights Reserved.
16A Shijingshan Road, Beijing, China. 100040