【Сім книг на зиму】Китаєзнавець Іван Чирко
2019-01-22 16:52:31 Джерело: Міжнародне радіо Китаю

Український китаєзнавець і перекладач Іван Корнiйович Чирко працював у галузі в художнього перекладу з китайської i японської мов, перекладав з англійської мови. Виступав також у періодиці зі статтями про класичну та сучасну китайську літературу. Довгі роки Іван Чирко своїми перекладами творів китайських письменників майже самотужки тримав зв'язок між українською та китайською літературами.

Він народився 8 березня 1922 року у м. Носiвці на Чернiгiвщинi в родинi хлiбороба. У 1940 pоці закiнчив середню школу і цього ж року був призваний до армії. Служити довелося на Далекому Сході.

У 1943 році Іван Чирко був відряджений до школи військових перекладачів у Владивостоці. З початком боїв у Маньчжурiї у серпні 1945 року призначений особистим перекладачем начальника розвідвідділу 5-ї армії, був членом комісії з розформування частин японської apмії в Гiринi (Цзiлiнь). Нагороджений бойовими медалями. 1946 pоку вже офiцером повернувся до школи вiйськових перекладачiв у Владивостоці. Закінчивши школу, викладав у ній китайську мову.

Після завершення служби в армії Іван Чирко закінчив Київський педагогічний iнститут iноземних мов. Працював у Головлiтi УРСР, викладав китайську мову у Київському унiверситеті та інших ВНЗ Києва, тривалий час працював у видавництвi «Молодь». Він був одним із засновників школи-інтернату з поглибленим вивченням китайської мови у Києві, яка згодом стала гімназією східних мов.

Коли 2004 року життя Івана Корнійовича обірвалося, Степан Наливайко – сходознавець-індолог написав у спогаді-есе про свого товариша та колегу:

«Іван Корнійович Чирко, який на 83-му році нещодавно пішов із життя, від повоєнних літ і донині активно відроджував українське китаєзнавство, що має давні й славні традиції. Він був насамперед невтомним перекладачем і популяризатором давньої і сучасної китайської літератури...

З Іваном Корнійовичем я познайомився десь у середині 1969 року, невдовзі по тому як став редактором у видавництві художньої літератури «Дніпро». Доти про китаїста Івана Чирка я тільки чував, як і про багатьох інших перекладачів, але особисто ще мало з ким був знайомий. Він був тоді для мене метром, асом перекладацької справи, якого за чималий уже на тоді творчий доробок 1964 року прийняли до Спілки письменників України...

Тоді ж у розмові з'ясувалося, що в наших життях прозираються певні паралелі. Що він, як і я, повернувся в Україну після тривалої розлуки з нею і теж зі східних країв, що того самого 40-го року, коли я народився, Іван Корнійович пішов в армію, що і в Києві ми майже сусіди, бо він живе на проспекті 40-річчя Жовтня…

Іван Корнійович був життєрадісною, приязною, товариською, на диво контактною і дотепною людиною. Працювати з ним було по-справжньому цікаво, пізнавально й навіть весело. Між узгодженням правок міг відволіктися й розповісти цікавий випадок зі свого армійського життя на Далекому Сході, про навчання на курсах військових перекладачів, про своїх братів, трофейні документи чи допити полонених японських офіцерів.

…вже з перших наших зустрічей мене приємно вразили суто людські риси Івана Корнійовича: природжена шляхетність, лагідність, схильність до порозуміння, відсутність будь-якої зверхності щодо мене, тоді ще не дуже досвідченого редактора. А ще – його обов'язковість, сумлінність, порядність, надзвичайна працелюбність. Не було в нас із ним суперечок і вирування пристрастей з приводу кожної правки, як воно іноді траплялося у видавництві між автором і редактором. Наш редакційний процес проходив мирно й спокійно, по-діловому, як воно, власне, й годиться. Така ж робоча, творча атмосфера між нами панувала й у подальшому, коли в тому ж «Дніпрі» я редагував інші його переклади, вже з китайської, зокрема, збірку новел «Серп місяця» Лао Ше, романи «Сім'я» Ба Цзіня та «Історія початку» Лю Ціна, і в журналі іноземної літератури «Всесвіт», куди я перейшов після «Дніпра» й де знову редагував перекладені ним повісті чи добірки оповідань. Іван Корнійович настільки звик до мене редактора, що навіть в Інституті українознавства, куди на початку 90-х доля вже звела нас разом у відділі порівняльних досліджень, він, коли готував китайський розділ (а я індійський) до хрестоматії з літератур зарубіжного Сходу (вийшла 2001 року), попрохав мене по старій дружбі глянути редакторським оком на його переклади фрагментів з давньокитайської літератури. Що я з задоволенням і зробив, пригадавши таке вже далеке й таке пам'ятне редакторське ремесло. На жаль, то я востаннє редагував сторінки, перекладені з китайської Іваном Чирком…

…Коли бачиш щедрий ужинок його на довгій і многотрудній перекладацькій ниві – понад три десятки тільки перекладних книжок, його словники, розмовники й довідники, передмови й післямови до перекладів, численні статті в енциклопедіях, збірниках і періодиці, то схиляєш голову перед його подвижницькою, самовідданою працею і вражено думаєш: невже все це – справа рук лише однієї людини? І несамохіть згадуєш мудре китайське прислів'я: «На гарні квіти легко дивитися, та вишивати їх ой як важко!». Особливо ж це стосується перекладів із китайської чи японської, де кожен ієрогліф – мов та квітка, своєрідна й неповторна, яку треба обережно, дбайливо й ніжно пересадити на новий ґрунт, аби вона прийнялася й розквітла.

Іван Корнійович розповідав якось, що коло батьківської хати завжди росли найкращі й найпишніші в селі квіти. І люди з усіх кутків села приходили милуватися тією красою, просили нарвати бодай малесенький букетик для якоїсь своєї радісної родинної урочистості.

Отак і незабутній Іван Корнійович Чирко що той невтомний садівничий: усе своє життя добирав найкращі квіти з літературного квітника Японії та Китаю, переносив на рідний ґрунт, дбайливо виплекував, а тоді щедро дарував запашні, барвисті букети людям.

На радість. На мудрість. На добру пам'ять».

Переклади Iвана Чирка:

1. Дiти нового Китаю /дитячі оповiдання/. Молодь,1955

2. У Юньдо, Все для партії /повість/. Молодь, 1956

3. Чжа Чжисян, Я не боюсь /дитяче оповiдання/. Молодь, 1956

4. Чжу Бай, Веселий день /дитяче оповiдання/. Молодь, 1957

5. Лу Сінь. Рiдне село /збірка оповiдань/. Веселка, 1957

6. Ся Янь, Випробування /драма/. Дніпро, 1957

7. Лу Сінь, Справжня iсторiя А-К'ю /повість/. Молодь, 1958

8. Дiдусь кам'яна голова /збiрка казок/. Веселка, 1958

9. Чарiвний пензлик /казка/. Веселка, 1958

10. Ґао Юйбао, Я хочу вчитись /повiсть/. Веселка, 1959

11. Вiйськова карта /збірка дитячих оповідань/. Веселка, 1959

12. Мао Дунь, Beселка /роман/. Дніпро, 1959

13. Цзi Хун, Maленька Мей /дитяче оповiдання/. Веселка, 1960

14. Хо Мяо, Смуглявочка /дитяча повість/. Веселка, 1960

15. Куди зникли фініки? /aвторські казки/. Веселка, 1961

16. Лу Сінь, Вибранi твори. Дніпро, 1961

17. Ду Пенчен, У мирнi дні /повість/. Молодь, 1961

18. Лао Ше, Серп мiсяця /збiрка оповiдань/. Дніпро, 1974

19. Дідусь – кам'яна голова /інша збірка казок/. Веселка, 1976

20. Ба Цзiнь, Сiм'я /роман/. Дніпро, 1976

21. Лао Ше, Сянцзи – верблюд /роман/. Молодь, 1978

22. Пу Сунлін, Ченцi – чудотворці /новели/. Дніпро, 1980

23. Лу Сінь, Твори. Дніпро, 1981

24. Нефритов Гуаньінь /сунські новели/. Дніпро, 1983

25. Китайськi прислів'я. Дніпро, 1984

26. Мао Дунь, Іржа /роман/. Дніпро, 1985

27. Лао Ше, День народження Сяопо /повість-казка/. Веселка, 1984

28. Лю Цін, Icторiя початку /роман/. Дніпро, 1988

29. Гу Хуа, Подружня вірність /повість/. Всесвіт, 1989

30. Мао Дунь, Нiчнi роздуми /критичний нарис/. Всесвіт, 1989

31. Китайські народні казки, Веселка, 1991

32. Чарiвний пензлик Маляна /авторські казки/. Молодь, 1992

33. Арисiма Такео, Жінка /японський роман/. Дніпро, 1971

34. Xipoci Сунана, Прощавай дорого /повiсть/. Веселка, 1979

35. Taкесі Iто, Xipociма звинувачує. Веселка, 1986

Переклади у співавторстві:

38. Лi Ке, Лі Веіхань, Пiдземна вiйна /роман/. Радянський письменник, 1959

39. Чжоу Лiбо, Незвичайна весна /роман/. Радянський письменник, 1962

Інші новини по цій темі
Популярні статті
Ми рекомендуємо
Відео
© China Radio International.CRI. All Rights Reserved.
16A Shijingshan Road, Beijing, China. 100040