В глибині душі Сі Цзіньпін дійсно вважав себе корінним жителем Яньані.

14 серпня 2004 року коли він був секретарем парткому провінції Чжецзян, Сі Цзіньпін брав участь в інтерв'ю теле-радіостанції міста Яньань. У відповідь на питання, «чи вважаєте ви себе корінним жителем Яньані», Сі Цзіньпін, не замислюючись, відповів: «Я дійсно вважаю себе корінним яньаньцем, це місце стало важливою переломною точкою в моєму житті..., в Яньані склалися основні принципи мого життя, там сформувалися основні риси мого характеру. Тому я дійсно вважаю себе корінним жителем Яньані».

22 грудня 1968 Мао Цзедун закликав «освічену молодь вирушити на перевиховання в сільські райони». 1 млн 700 тис. молодих учнів, відгукнувшись на заклик, покинули міста і поїхали в сільську місцевість, ставши на шлях важких, але незабутніх життєвих випробувань.

Молодий Сі Цзіньпін став одним з таких молодих людей, які поїхали з міста в село. Зі столиці Китаю - Пекіна він попрямував в колиску китайської революції - місто Яньань.

13 січня 1969 на пекінському вокзалі було повно народу. «Спецпотяг для освіченої молоді» прямував на південь в провінцію Хенань, а потім на захід по Лунхайській магістралі між провінціями Цзянсу і Ганьсу, в місті Сіань поїзд повертав на північ до самого міста Тунчуань. Після короткого сніданку в Тунчуань, молодь пересадили в вантажівки, які прямують у Яньань.

16 січня група молоді, в тому числі і Сі Цзіньпін, дісталася до комуни «Веньань» в повіті Яньчуань. Потім їх усіх розподілили по різним виробничим бригадам у складі комуни.

У бригаду в селі Лянцзяхе потрапило 15 осіб, серед яких був і Сі Цзіньпін. У групі молодих людей Сі Цзіньпін був наймолодшим. Колишній секретар парткому бригади Лянцзяхе - Лян Юймін пам'ятає, що Сі Цзіньпін віз з собою невеликий рюкзак з книгами. Лян Юймін розповів, що коли місцеві сільські хлопці прийшли допомогти молодим людям з міста з поклажею, один хлопчина «проявив кмітливість» і взяв тільки невеликий пакунок, але в дорозі помітно відстав.

Під час відпочинку він порівняв вагу великих валіз, які несли інші, і зрозумів, що цей невеликий рюкзачок був найважчим. А після прибуття в Лянцзяхе, стало зрозуміло, що у Сі Цзіньпіна було два рюкзаки, і обидва - з книгами.

Білошкірий, худорлявий і високий - таким селяни побачили Сі Цзіньпіна після прибуття в село.

У селі Лянцзяхе було понад 60 сімей, всього там проживало близько 200 чоловік. Лянцзяхе перетинала невелика річечка, по берегах якої знаходилися лесові гори, а в горах - традиційні житла-землянки, в цих печерах і мешкали місцеві жителі.

Зовні таких печер-землянок повсюди стояли лесові пагорби. З настанням темряви, якщо стояти на березі і дивитися на село, то можна побачити лише блиск вогників гасових ламп з невеликих віконних прорізів, та й то, їх видно тільки на рівнинній ділянці радіусом близько 100 метрів.

Сі Цзіньпін тоді сказав: «Це і є спосіб життя доісторичної шаньдіндунської людини».

15 осіб, які приїхали з міста, розділили на дві групи. Сі Цзіньпін, Дай Мін, Лей Піншен, Ван Яньшен, Ян Цзіншен потрапили до другої групи. Вони тимчасово розташувалися в одному з будинків-печер, що належали секретарю комсомольського осередку бригади - Чжан Ці н'юаню.

З тих пір у міської молоді почалося життя в сільській бригаді ...

Селяни оцінююче дивилися на міську молодь, а молоді люди з інтересом дивилися на селян.

У цих поглядах проявилася відмінність міського і сільського способу життя, це були погляди сповнені усвідомлення свого обов'язку міських молодих людей і селян, що живуть в низових прошарках суспільства.

Наближалося Свято Весни 1969 року. Для молодих людей з міста принесли все, що було, їх пригощали, як найдорожчих гостей: на столі було чотири маленькі миски з тушкованим м'ясом, хрусткою куркою, фрикадельками і свинячими реберцями. Страви і рисове вино подали на столик біля лежанки-кана. У той важкий час, коли всього не вистачало, це був справжній бенкет, і спочатку молоді містяни здивувалися: «Виявляється, в північній Шеньсі є така смакота!»

Але після хвилинної радості слідували суворі будні реальної дійсності села Лянцзяхе.

Через два тижні, після Свята ліхтарів всі в селі стали замикати свої будинки і їхати.

Це було схоже на мовчазну змову, - один за одним селяни покидали свої будинки, щоб відправитися в більш заможні регіони на заробітки. Майже половина місцевих селян повіту Яньчуань, і навіть начальники деяких бригад, роз'їжджалися в надії хоч що-небудь заробити.

У 2004 році Сі Цзіньпін в інтерв'ю теле-радіостанції міста Яньань згадував, як тоді селяни звинувачували його в марнотратстві. Одного разу, коли він розбирав свій рюкзак для книг, він побачив, що половина хліба, який він прихопив з собою з Пекіна, запліснявіла, тоді він кинув зіпсований хліб собакам. Однак місцеві селяни навіть хліба ніколи не бачили, не те, що знали, який він на смак! Їм би і на думку не спало годувати собак таким «делікатесом». Вони почали лаятись на молодих людей за те, що вони марнують продовольство. Чутки про неналежну поведінку міської молоді незабаром прокотилися по всьому повіту Яньчуань.

В статті «Я - син жовтозема» Сі Цзіньпін так переосмислює своє життя в Лянцзяхе. «Під час перебування в селі я був молодий, у мене не було твердих принципів, до того ж, я ніколи не думав про згуртованість і єднання. Коли багато людей щодня в поті обличчя працювали на горах, я поводився досить вільно, тому місцеві мене недолюблювали».

«Згуртованість і єднання» - це були принципи виховання батька Сі Цзіньпіна - Сі Чжунсюня. Сі Цзіньпін розповів: «Батько часто говорив мені про згуртованість, вимагав від нас в дитинстві бути єдиними в своїй волі, він говорив, що не можна думати тільки про себе».

Зрозумівши важливість ідеї «згуртованості», Сі Цзіньпін став поступово вливатися в колектив, він поступово перейнявся турботами селян. «Ідея згуртованості» згодом оформилася в погляди про важливість єднання мас і нерозривний зв'язок з народом. Уміння об'єднувати людей стало одним з яскравих особливостей його керівної лінії.

З того часу він докорінно змінився, тепер Сі Цзіньпін намагався звести до мінімуму різницю між пекінською і сільською молоддю.

В Лянцзяхе найбільше Сі Цзіньпіна дратували блохи. Після їхніх укусів на шкірі починалася алергія, він чесався, з'являлися припухлості і пухирі, які дуже боліли. Ши Чуньян тоді працював разом зі Сі Цзіньпіном. Коли Сі Цзіньпін закатав штани, Ши Чуньян побачив рубці від укусів бліх, на гомілках було багато пухирів, деякі з них починали заживати, деякі ще кровоточили ...

Сі Цзіньпін та інші випробували все можливе, щоб позбутися бліх. А через кілька років Сі Цзіньпін звик до їхніх укусів, як би вони не кусалися, він все одно міг міцно спати.

Місцеві селяни вважали Сі Цзіньпіна знаючою людиною, м'якою по натурі, - його виступи не відрізнялися різкістю, але і не були надто відсталими, він був завжди правдивий.

Сі Цзіньпін, втративши «міський лоск», подружився з сільською молоддю. Він віддав свої черевики одному хлопцю, іноді безкоштовно працював цирюльником, багато селян приходили до Сі Цзіньпіна підстригтися, він також навчив сільських хлопців плавати брасом. Всі члени бригади, які потім повернулися в місто, - Ван Сяньпін, члени комуни Ши Чуньян, У Хуей, Чжан Вейпан стали його друзями і соратниками.

Селяни щиро прийняли цього пекінського хлопця, а Сі Цзіньпін став для них вікном і очима у великий світ.