В 1978 році китайський уряд прийняв рішення про проведення економічних реформ. Одночасно з цим в Китаї почали впроваджувати до життя політику відкритості. Починаючи з 1980 року в нашій країні поступово створили п'ять Особливих економічних зон в Шеньчжені, Чжухаї, Шантоу, Сямені і на Хайнані. У 1984 році 14 приморських міст стали відкритими для зовнішнього світу. Сюди входять: Далянь, Ціньхуандао, Тяньцзінь, Яньтай, Циндао, Ляньюньган, Наньтун, Шанхай, Нінбо, Веньчжоу, Фучжоу, Гуанчжоу, Чжанцзянь, Бейхай. Після 1985 року в дельті річок Янцзи і Чжуцзянь, південній частині провінції Фуцзянь, Шандунський і Ляодунський півострови, провінція Хебей, Гуансі-чжуанський автономний район, визначені як відкриті економічні райони, сформували приморську відкриту економічну зону. У 1990 році урядом КНР було ухвалено рішення про економічне відкриття прикордонних міст і міст - адміністратівних центрів провінцій і автономних районів у середині країни. У великих і середніх містах було створено 15 безмитних зон, 49 районів економічного і технічного розвитку на державному рівні, а також 53 райони розвитку нових високих технологій. Таким чином, в Китаї створена комплексна, багаторівнева, широка база для політики відкритості, об'єднуюча приморську зону, річкові райони і внутрішні регіони країни.

　　 У вищеназваних районах проводиться пільгова політика, завдяки чому вони є вигідною базою для розвитку економіки, орієнтованої на експорт, а також для збільшення валютних доходів від експорту і запозичення передової техніки і технологій.