Майже в самому серці Пекіна знаходиться дзвіниця Чжунлоу, побудована в 1272 році. Пізніше вона трагічно згоріла, після чого була відновлена в 1420-му році, а згодом згоріла знову. У 1745 році імператор Цяньлун наказав знову відбудувати вежу. Будівництво тривало два роки. На цей раз вежу звели з урахуванням усіх вимог протипожежної безпеки – її побудували з цегли та каменю.

Спочатку в дзвіниці повісили величезний залізний дзвін. Звук на думку місцевих меломанів був недостатньо гучним, тому його замінили на бронзовий, який і досі знаходиться в прекрасному стані. А залізний віднесли на задній двір сусідньої барабанної вежі. Там він знаходиться і понині, вже понад 500 років.

Дзвін, разом з барабанами на сусідній вежі, бив о п'ятій годині ранку, сповіщаючи тим самим про початок дня. Тобто, виконував роль такого собі ранкового півня. Потім він дзвонив о сьомій вечора, закликаючи всіх готуватися до сну. В ті часи усі люди, починаючи з високопоставлених генералів та чиновників при дворі і закінчуючи простими людьми, відпочивали і працювали відповідно до розпорядку, який задавався дзвоном і барабанами з двох веж. Цю функцію вони виконували дуже довго, аж до 1924 року.

В наш час існує інша традиція: щороку мер Пекіна під час свята Весни підіймається на вежу і б'є у дзвін, сповіщаючи про настання Нового року за місячним календарем.

Дзвін на вежі відомий не лише своїм звуком, а й старовинними легендами. За однією з них, під час зведення вежі імператор наказав відлити для неї великий дзвін. Майстри зі всієї країни намагалися зробити це, але у них нічого не виходило. Імператор, розсердившись, визначив крайній термін (або як зараз модно казати «дедлайн»), після якого усіх майстрів у разі чергової невдачі буде страчено. Командував працівниками старий ливарник Хуаянь. Термін добігав свого кінця, а невдача слідувала за невдачею. Дочка майстра Хуасянь подумала, що невдачі викликані якимись вищими силами, і щоб допомогти своєму батькові закінчити роботу вчасно, вона вирішила принести себе в жертву. Під час чергової спроби відлити дзвін дівчина стрибнула в розплавлену бронзу. Батько спробував зловити доньку, але зміг лише схопити її черевичок. Мідь вирувала, ливарники напружено чекали, і майстер, незважаючи на біль в серці, віддав наказ відливати дзвін. І сталося диво - цього разу дзвін вийшов на славу! Імператор, зворушений вчинком дівчини, назвав її "богинею золотої печі» і побудував поруч з ливарним цехом храм на її честь.

Дзвін підвісили на вежі. У погожі дні його звук яскравий і мелодійний, а під час дощу або сильного вітру - похмурий і тужливий. Пекінські матері часто кажуть своїм дітям, що сумний дзвін - це голос Богині золотого дзвону, який запитує, де її загублений черевичок.

Михайло Іжик, українська служба МРК