Шеньчжень - первонароджена дитина китайської політики реформ і відкритості, яка стартувала в 1979 році. У вісімдесятих тут відкрилася перша спеціальна економічна зона, де були надані значні економічні преференції як китайському, так і іноземному капіталу. Експеримент вдався: через три десятки років це колись вутле рибальське село перетворилося на величезний мегаполіс з 12-мільйонним населенням і, мабуть, найбільш динамічним розвитком у КНР.
Як флагман економічного зростання Шеньчжень в Піднебесній відомий давно. А зовсім недавно він ще й здобув лаври одного з найкреативніших міст країни. Його назвали «китайською столицею дизайну». Це не дивно: у мегаполісі зареєстровано шість тисяч дизайнерських фірм, багато з яких здобули глобальне визнання, свідченням чому стало розміщення їх акцій на найбільших фондових біржах світу. Сам мегаполіс є зразком міського дизайну та планування: «The New York Times» включила його до тридцятки найбільш привабливих туристичних міст світу, а ООН присвоїла йому звання «місто-сад». Останнє не дивно: 50% Шеньчженя покрито садами, тут встановлений один з найвищих у світі показників площі парків на одного жителя: 16,5 кв. м. На досягнутих успіхах міського будівництва муніципалітет не зупиняється, впроваджуючи все більше новаторських рішень в свій розвиток. У цій сфері правлять бал саме дизайнери.
Втім, їх зростаючий вплив на міський розвиток непропорційно відображено в політичному та економічному житті мегаполісу. Один з лідерів місцевого дизайнерського співтовариства Бі Сюефен скаржиться не брак грошей і недостатньо активну підтримку влади. Він пояснює: «Щоб розвиватися і утримувати лідерство, нам потрібно постійно обмінюватися досвідом, спілкуватися з колегами за кордоном, але на це не вистачає грошей». За словами Бі Сюефена, для вільного творчого польоту не дістає мільйона: «Раз на два роки ми проводимо всесвітню конференцію дизайнерів, щоб знайти нові ідеї і шляхи розвитку. Уряд дає на це 400 тис. юанів, а треба ще мільйон. Ці кошти доводиться стягувати з учасників. Через високі внески багато хто просто відмовляються від участі, що сильно заважає продуктивності наших зустрічей», - нарікає Бі Сюефен.
Щоб захистити інтереси дизайнерів і отримати більше грошей від держави, він рветься у владу: хоче стати депутатом міської Народної політичної консултатівного ради - вищого дорадчого органу муніципальної влади, який відіграє не останню роль у визначенні долі розвитку мегаполіса. Свою передвиборчу платформу він визначає так: «У сучасному світі економіка і культура нерозривно пов'язані і залежать один від одного». Якщо менше пишномовно і в двох словах: коли вже Шеньчжень в розвитку економіки почасти робить ставку на кульурний сектор і дизайн, то нехай допустить дизайнерів до прийняття політичних і економічних рішень. Логічно.
Втім, метр дизайну на те і художник, щоб вічно скаржитися на відсутність грошей. На практиці, в Шеньчжені на креативі і заробити можна, і державні дотації отримати. Досить сказати, що місцевий бюджет виділяє величезні кошти на підтримку культурного сектора. Тільки на проведення безкоштовних концертів в рік йде мільйон юанів. Спеціально для художників і дизайнерів місцева влада побудували цілий район, де розташовуються музеї та майстерні. Усіляко підтримується народна любов до мистецтва. У мегаполісі працюють цілодобові бібліотеки, відкритий найбільший в світі книжковий магазин площею 40 тис. кв. м. Тут продаються 300 тис. аудіо-та відеодисків, три мільйони найменувань книг від тисячі видавничих будинків на будь-яку тему.
Народ в Шеньчжені мистецтво поважає, і грошей на нього не шкодує. На народній любові до мистецтва тут навіть без державної підтримки заробити можна. Прикладом тому може служити постановка «Мангрові зарості» - дуже прибуткове шоу, яке до того ж займає одне з перших місць у світі за кількістю спецефектів на секунду вистави. Квиток на нього коштує більше 20 доларів, що для Китаю дуже і дуже дорого. Проте глядач іде масово, і, як виявилося, - не дарма.
Сюжет постановки вельми нехитрий. Страждаючий від маразму старезний імператор лебедів забув свою улюблену секретну пісню і просить дочку відновити близький серцю наспів. Молода принцеса, прийнявши для натхнення «чарівну таблетку», відправляється в дивовижну подорож, по дорозі зустрічаючи мавп, що розмовляють, дерева, що співають, креветок, що танцюють, та інші чудеса. Наприкінці дійства загублену пісню вдається знайти незважаючи на підступні трюки королеви молюсків і ричання вогняної риби. Хеппі енд.
Очевидна непослідовність дійства, що викликана чарівною таблеткою, з надлишком компенсується карколомними спецефектами. Вони створюються шляхом відображення спрямованого світла від відразу кількох водних площин, що рухаються над сценою, своєрідних екранів, які створюються за допомогою води, що розпилюється під тиском. У підсумку прямо перед носом у глядача в повітрі з нізвідки з'являються то північне сяйво, то дивовижні квіти, а то й цілі рухомі картини, які за чіткостю зображення не поступаються екранам кінотеатрів. Навіть найдосвідченіший глядач дивиться на ці чудеса роззявивши рота.
Можна посперечатися з уже згаданим вище «The New York Times»: цей мегаполіс потрібно включати не в тридцятку, а як мінімум в десятку кращих туристичних міст світу. А вже якщо вибирати найкреативніше місто Піднебесної, то це має бути Шеньчжень!
