Юй Хуа 余华 - сучасний китайський письменник. Юй Хуа почав видавати свої книги з 1984 року. Твори Юй Хуа перекладені на англійську, французьку, німецьку, російську, італійська, голландська, норвезьку, корейську, японську мови і опубліковані за кордоном. Його романи «Жити» і «Хроніки продавця крові», на думку ста літературних критиків і літературних редакторів, включені в десятку найбільш «впливових творів літератури 90-х років ХХ століття». Творчість Юй Хуа отримала міжнародне визнання і відзначена літературними преміями Італії (1998 рік), Австралії (2002 рік), Франції (2004 рік). За романом «Жити» режисер Чжан Їмоу зняв приголомшливий фільм. Цей фільм у 1994 році на 47-му Канському міжнародному кінофестивалі отримав великий приз журі, а також був відзначений призом Британської кіноакадемії за кращий фільм іноземною мовою.

Найбільш відомі твори Юй Хуа - це повісті: «十八岁出门远行» «Далекі мандри в 18 років», «鲜血梅花» «Квіти сливи кольору крові», «一九八六年» «1986», «四月三日事件» «Події 3 квітня», «世事如烟» «Життєві справи», «河边的错误» «Помилка на березі річки», «古典爱情» «Класична любов», романи «在细雨中呼喊» «Крик серед дощу», «活着» «Жити», «许三观卖血记» «Хроніки продавця крові», «兄弟» «Брати», «第七天» «День сьомий». Його перу також належать численні есе, нотатки, статті з літератури і музична критика.

Ще в 1993 році в період навчання в Інституті літератури Лу Сіня Юй Хуа 余华 написав магістерську дисертацію «Як література розповідає про реальність» «文学是怎样告诉现实的». Професор Пекінського педагогічного університету Тун Цінбін пише про Юй Хуа: «Успіху творчості Юй Хуа сприяють його багатосторонні якості, у тому числі його талант, працьовитість, наполегливість, його розуміння життя і спостережливість. Але сьогодні я знову прочитав його магістерську дисертацію. Я розумію, коли зараз люди часто говорять, що творчість Юй Хуа ділиться на два етапи, з початку 1980-х до 1990-х років - етап авангардизму, а потім з його книги «Жити» та інших творів, ніби він перейшов до літератури реалізму. Але, перечитавши його магістерську дисертацію, позбувся цього відчуття. Я думаю, що уявлення Юй Хуа про літературу, розуміння реалізму в літературі завжди залишалися незмінними».

Пропоную ознайомитися зі статтею з магістерської дисертації Юй Хуа «Як література розповідає про реальність»:

«Світогляд письменника є його безпосереднім способом дії. А для розуміння їм дійсності, що в його очах є істинним?

Просте запитання, для чого ж письменники пишуть? Справжній письменник пише з внутрішньої душевної потреби. Тут між «душевною потребою» і «духовною істиною» є відмінності, «душевна потреба» підкреслює те, що письменник повинен бути відданим правді. Тільки душа скаже йому, що для нього важливіше - егоїзм чи благородство. Душа дозволяє йому, насамперед, розібратися в собі, а потім, а потім по-справжньому пізнати світ.

Цю якість важко переоцінити, вона включає в себе не тільки відданість істині, а й мудрість і пильність. Що він побачив? Те, що постає перед його зором, що сяє і виблискує? Він не тільки повинен бачити те, що всі бачать, а й те, чого люди не бачать. Тому що реальність в очах письменника вже не об'єктивна реальність, а вже залежить від його позиції та точки зору.

Письменник повинен зосередитися на реальності, виявляти цікавість до долі людей, а також повинен приділяти увагу собі, тому що він був народжений серед людей, перебуває у реальному житті, і все, що відбувається, тісно пов'язане з ним.

Протягом довгого часу моя творчість виникає з напруженого зв'язку з дійсністю. Моє занурення в уяву жорстко контролюється реальністю. Я можу чітко відчувати цей стан роздвоєння, але я не можу змусити себе бути чимось одним. Колись я хотів стати дитячим письменником казкарем, і, в такому разі, не був би автором стількох реалістичних творів. Якщо я можу стати однією з цих двох половин такого поділу, то мій напружений зв'язок з дійсністю може ослабнути, але, в такому випадку, і сила моїх творів теж буде слабшати.

Письменник повинен шукати правду. Правда, про яку я говорю, це не погляд і думка, а це реальність, незмінна реальність, що з'єднує минуле і майбутнє, і пройшла через дану реальність. У такому творі, ми і можемо почути піднесений голос, ця піднесеність не означає виключно красу, а вище розуміння всіх речей, однакове ставлення до добра і зла, і співчутливий погляд на світ.

Справжній письменник пише за велінням серця, а не створює твори, дотримуючись якоїсь теорії чи жанрового стилю. Письменник, який не змінюється, швидко прямує до могили. Ми зіткнулися з епохою невизначеності і постійної жаги чогось нового. Дійсність така, що ми бачимо, яким жахливим є письменник, який суворо слідує своїм теоріям, нескінченна життєва сила письменника в постійних змінах.

Так що я вважаю за краще вірити у своє невігластво, і насправді, це так. Будь-яке знання, простіше кажучи, лише акцент, якась позиція і кут зору. З приводу будь-якого явища завжди існує більше двох думок, і ці різні точки зору вважають, що саме вони оволоділи істиною в цьому світі. Але істина завжди залишається незайманою, а всі теорії, зрештою, є лише мастурбацією для самозадоволення.

А якщо говорити про творчість, то не існує абсолютної істини, є просто реальність. Наприклад, різниця між художниками і майстрами в тому, що майстри створюють для вигоди і потреб народу, а художники творять для небуття. Тому що вони єдині невігласи, які залишилася в світі, і єдине, що вони по-справжньому відчувають, так це свою силу духу, ніби це сила нічного неба і смерті.

Сьогодні, якщо говорити про тих, хто тільки починає писати або все ще пише, то белетристика як форма не створена вперше ними, а стала традицією, яку всі успадковують. Тому нам не уникнути такого питання, а в чому сенс, того, що ми пишемо? На що спрямовані всі наші зусилля?

Особисто я можу дати тільки таку відповідь: «Усі мої зусилля спрямовані на те, щоб зробити таку традицію ближчою до сучасності, іншими словами, щоб форма літератури минулого стала ближчою до сучасності».

У той час я не знав, що стану автором авангардної літератури, мені тільки не подобався модний у той час метод розповіді, я відчував його незграбність, і його однобічність весь час ставила переді мною різні обмеження. Особливо в мові, на той час я вважав, що мова широкої виразності в літературі це якась певна мова, або, інакше кажучи, повсякденна мова, масова мова, яка перетравила особистість, така мова давала мені незліченно повторений світ.

Я був проти масової мови, я вважав, що світ не так легко зрозуміти, як стілець. Тоді я відчував, що світ не зрозуміти з першого погляду, перед лицем численних складних явищ мова часто здається недостатньо сильною, не здатна винести остаточне судження. Для того щоб висловити істину, мова може ламати звичні уявлення.

Слід сказати, що оповідь літератури авангарду вдосконалила сучасну китайську літературу, повністю усунувши з неї спадщину не літературних факторів. Саме завдяки наявності літератури авангарду сьогоднішня література настільки багата і наповнена пафосом. Зосередженість літератури авангарду на майстерності оповіді має єдиний недолік в мистецтві захоплювати читача.

Що стосується моєї творчості, то вона завжди в процесі змін. «Крик і дощ» (перша назва «Крик серед дощу»), «Жити» відрізняються від моїх минулих робіт тим, що в них з'явилися дійові особи.

З тих пір я постійно відчуваю неймовірні почуття, всіма силами намагаючись створити цих персонажів. Я насправді не бачу, яка цінність цих так званих колоритних персонажів. Ці так звані персонажі з характером можна описати деякими абстрактними загальними словами, а саме: веселий, хитрий, добрий і так далі. З характером людини пов'язаний її зовнішній вигляд, а не душа, тому я більше стурбований бажаннями людини, бажання у порівнянні з характером мають велику цінність в існуванні людини.

Я не думаю, що місце, яке у творі займають персонажі, є більш важливим, ніж річки, сонячні промені, листя, вулиці та будинки, я думаю, що персонажі і річки, сонячні промені однаково важливі, а в творах - це лише реквізит. Річки та способи їх протікання демонструють бажання, будівлі в тиші виявляють присутність бажань. Люди і ріки, сонячні промені, вулиці, будинки та інше у творі взаємопов'язані в єдиному цілому, тим самим розкриваючи цілісне бажання. Це бажання є символом існування.

Ежен Іонеску сказав: «Коли дана форма вираження пізнана, вона вже застаріла. Одного разу розказана подія вже завершена, реальність уже перевершила її».

З тридцятих-сорокових до шістдесятих років ХХ століття авангардисти переживали період найбільшої активності у всіх сферах духовної діяльності людства. Тоді у них, не було єдиної програми дій, не було єдиних ідеологічних критеріїв. Єдиним, що було у них спільного це те, що вони виступали проти тієї епохи, проти правил в літературі, що існували, встановлювали свої власні правила літератури. У той час вони були не тільки руйнівниками і противниками існуючої системи, а й стали її духовним захистом. Тому кажуть, що авангард в людині і в часі в будь-якій сфері може бути тільки процесом, одноразовою дією. Авангард не доктрина і не кінцева мета. Авангард - це атака або, як пояснює словник, передова частина війська, завдання якої полягає у підготовці настання основних сил.

Різниця китайського і західного авангарду полягає в наступному: західний авангард проявився у розвитку літератури, а китайський авангард почався після перелому в літературі. А те, що китайський авангард з'явився в той час, коли у світі не дуже ймовірна поява авангарду, хіба не свідчить про те, що китайська література і світова література зійшлися разом?

Я думаю, що сьогоднішня китайська література і світова література прагнуть до гармонії. Куди в майбутньому попрямує література? На це запитання неможливо відповісти, але одне вже ясно, що в майбутньому не буде літератури модернізму ХХ століття. Модернізм сьогодні вже закінчився, став авторитетом, став системою, став чинною системою, якій необхідно протистояти, в іншому випадку література не буде просуватися вперед.

Хоча з'явився постмодернізм, але що ж ми бачимо за його результатами? Ми бачимо тільки розумні, оригінальні пропозиції, не бачимо ознак сходження нової епохи, не чуємо голосів великих майстрів. Постмодернізм виявляє тільки залишки модернізму, з його появою, ми всього лише усвідомили, що одна епоха минула і повинна настати нова».