Янь Ляньке 阎连科

У 2014 після отримання премії Франца Кафки Янь Ляньке 阎连科 опублікував статтю «Міфічний реалізм. У пошуках «неіснуючої» реальності». Визначенням «міфічний реалізм» він узагальнив свою творчість, але критики з покоління після 80-х років не згодні з таким визначенням. Дискусія знайшла своє відображення на сторінках газети «Бейцзін цінняньбао».

Співробітник науково-дослідного відділу Спілки китайських письменників Хо Цзюньмін 霍俊明 пише:

Хо Цзюньмін 霍俊明

«Як і більшість суперечливих романістів Китаю Янь Ляньке привертає увагу засобів масової інформації в країні і за кордоном. Цю Хуадун також нещодавно зазначив, що романи Янь Ляньке близькі за духом реалізму творам Юй Хуа. У той же час в романах «Розрив» «炸裂志», «Сьомий день» «第七天», відчуваються зміни у ставленні до творчості на догоду міжнародному ринку, як кажуть, «китайські автори легко прощають себе». Західні оцінки творчості відрізняються від сприйняття і оцінок в Китаї.

У Китаї Янь Ляньке відомий як «китайський Кафка», майстер «реалізму абсурду» і «сюрреалізму». Китайські критики називають його «Сон в Дінчжуан» «丁 庄 梦» «китайської« Чумою», «Роки, місяці, дні» «年月日» китайською версією повісті «Старий і море». Все це, насправді, результат нерівних оцінок, поширення та перекладу літератури. Китайська література в процесі виходу на світову сцену відчуває себе вкрай невпевнено, засоби масової інформації та критики повною мірою демонструють свої західні комплекси. Це не тільки відображає нездатність критиків висловлюватися, але також відображає тривоги китайської літератури в контексті світової літератури.

Авангардистській літературі в Китаї вже майже чотирнадцять років, а у багатьох письменників все ще стоять за спиною тіні майстрів західної літератури, власна ідентичність і форми письма досі повною мірою не втілилися.

Багато хто з нинішніх так званих китаєзнавців насправді не усвідомили глибоко простору китайської літератури, вони вхопилися за «силу міжнародного дискурсу», що призвело до залежності багатьох китайських письменників від оцінки, критеріїв і смаків цих китаєзнавців. Хіба це не сумно для творчості наших письменників? Хіба це не сумно для китайської мови? Навіть для такого письменника як Янь Ляньке з його потужним стилем китайської мови і видатною силою уяви, як і раніше існують «тривоги світової літератури». Потрібно все-таки запитати, чому за китайськими письменниками завжди стоять тіні західних письменників?

Нещодавно китаєзнавець Голдблатт критикував надмірну залежність китайських письменників від реальності, тут я з ним згоден. Сучасні китайські письменники виявили небачений ентузіазм до «реальності» і викладу «китайських історій». Янь Ляньке і інші китайські письменники незадоволені реалізмом і піддають його критиці, страждають колективною заклопотаністю описом реальності. Здається, що в традиційному сенсі метод і дух «реалізму» у сьогоднішніх письменників уже не працюють. Вони шукають нові шляхи обробки «реальності», а також логіки тексту. Але чи то це «магічний реалізм» Латинської Америки або «духовний реалізм» Янь Ляньке всі вони сформували особливу генеалогію історії літератури місцевих національних письменників. Слід звернути увагу на національні особливості їхніх попередників, політична географія літератури гідна обговорення.

Тим не менш, я все ще хотів би запитати, чи дійсно традиція реалістичної літератури в її звичайному сенсі в сучасному Китаї втратила чинність і загинула? Тоді стиль творів таких письменників як Лу Сінь, Шень Цунвень, Чжао Шулі, Лю Цін, Лу Яо, Чен Чжуншу не має можливості подальшого продовження? Крім того існує також проблема виклику досвіду сільської літератури для сучасних письменників. Фактично вся сільська література присвячена опису історичного досвіду, сучасної літератури про село як і раніше не існує. Вона все ще на рівні подібної літератури минулого століття.

Крім того, якщо говорити про таких «авангардних письменників», як Янь Ляньке, то питання не в авангардних методах, а в тому з якого матеріалу будувати текст. Особливо в епоху нових ЗМІ, які шокують новинами реального життя, що виходять за межі уяви письменника, матеріал роману і розуміння письменником матеріалу та реконструкції стали набагато складніше, ніж це було колись. У розумінні реальності і методах переробки багато імітації реальності, етичної реальності, моральної реальності, соціальної реальності, відповідно відсутня реальність тексту, реальність мови, духовна реальність і реальність уяви. Літературне село й сільська література, що заново створені, викликають запитання, як побачити невидиму реальність і історію. Це ставить Янь Ляньке та інших письменники перед лицем духовної реальності і реальності творчості.

Янь Ляньке за багато років творчості постійно привносить в китайську літературу шокуючі одкровення - найабсурдніше з найбільш істинного, найбільш абстрактне з правдивого, найбільш алегоричне з найреальнішого. Його жорстока розповідь, показ страждань, стилістика божевілля і хвороби (венеричні хвороби, СНІД, передчасна смерть), статус «лікаря» романіста, описи, що викликають огиду, карнавальні алегоричні деталі, абсурдні чудеса та пригоди, політика, яка керує тілом, використання діалектів - все це демонструє майже енциклопедичні пізнання. Такий «ненормальний» шоковий ефект від читання ще невіддільний від складних політичних алегорій. Якоюсь мірою сексуальність і політика як і раніше викликають ейфорію у китайських читачів і є письменницькою етикою».

Співробітник Інституту літератури Народного університету Китаю Ян Цінсян 杨庆祥 пропонує своє бачення:

«Тепер критики творчості Янь Ляньке зосередилися на сучасності, тобто, на зв'язку змісту його творчості з дивним протиставленням реальній політиці Китаю, аж до того, що засоби масової інформації перебільшено представляють Янь Ляньке як письменника Китаю, котрого найбільше забороняють. Я хочу сказати, що в історії сучасної китайської літератури, політика завжди була основною рушійною силою, а для деяких спритних письменників навіть стала літературним афродизіаком. Але якщо говорити про розуміння творчості і про ставлення до творчості у Янь Ляньке, то хоча політика і є важливою відправною точкою в розумінні Янь Ляньке, але судження з цього питання надто спрощені або дуалістичності. Спрощення в тому, що, як ми вважаємо, є тільки політично правильне або політично неправильне. Наприклад, західні синологи, ймовірно, вважають, що Янь Ляньке критикує систему управління Китаю, тому його творчість політично правильна. Але наші критики, можливо, вважають, що така критика не відповідає реальності, тому те, що пише Янь Ляньке політично неправильне, це нагадує теорію протилежностей в ідеології.

Коли ми обмежуємося двоїстою логікою політкоректності, ми насаджуємо «ідеологію» в наші уявлення, ми мимоволі повинні чомусь протистояти - також і в критиці Янь Ляньке. Тому що тільки в ідеології існує правильна і неправильна політика, правильна і неправильна історія, правильна і неправильна реальність. А творчість Янь Ляньке якраз і підриває цей узагальнений виклад «правильного - неправильного», «істинного - помилкового». У цьому сенсі, я вважаю, що слід з позицій духовності та естетики підходити до розуміння політології творчості Янь Ляньке.