Кохання

Це справді було.

В одному селищі в заможній родині була дочка, народилася вродливою, багато хто приходив до них свататись, але все ніяк не могли домовитися. У той рік їй було тільки 15, весняним вечором стояла за воротами, рукою трималася за персикове дерево. Вона пам'ятає, що на ній була біла, як місячне сяйво, блузка.

Молодий хлопець, який жив навпроти, зустрічався їй на вулиці, але ніколи до неї не звертався, йшов собі далі. Цього разу він, відійшовши недалеко, зупинився і тихо-тихо промовив: «Гей, ти ще тут?». Вона нічого не відповіла, і він нічого більше не сказав, постояли трохи і розійшлися собі.

Цим усе і скінчилося.

Пізніше цю дівчину родичі продали в інше село наложницею, потім її ще тричі перепродували, вона пройшла крізь численні небезпеки, а коли постаріла, то згадувала той випадок, часто розповідала про той весняний вечір, персикове дерево за воротами, про того хлопця.

Серед мільйонів людей цілком випадково ви зустрічаєте людину, у нескінченних роках, у безкрайній пустелі часу, і немає передчасного кроку, немає запізнілого кроку, а саме у потрібну мить, і що тут скажеш, лише маєте тихо запитати: «Гей, ти ще тут?».

1944 р.