Наступні есе Чжан Айлін були написані у ранній період її творчості.
Осінній дощ
Дощ неначе зі сріблясто сірого липкого павутиння плете легке мереживо, заплітаючи весь осінній світ. І небо темне низьке, як стеля у старій квартирі, що заповнена павутинням. Ці купи сіро-білих хмар схожі на крейду, що шматками опадає зі стелі. Під цією старою стельою, що нависає, все надзвичайно похмуре і сумне. І тьмяно зелені гранати, тутове дерево, виноградні лози вже не нагадують розпал квітучого літа, а зараз вони набрали вигляду руїн стародавнього Риму і під шелест дощу неспокійно туляться одне до одного, пригадуючи колишню славу. Трава стала печального жовто-бурого кольору, а на землі не знайти і однієї свіжої квітки; за стіною гуртожитку рядок ніжних нарцисів, похили свої голівки, як очі наповнені краплями сліз, зітхають про свою нещасливу долю, було тільки два хороших сонячних дні і знову прийшли ці отруйно задушливі дощі. Тільки біля кутка стіни на гілках османтуса вже з'явилися кілька жовтих як дорогоцінне золото ніжних бутонів, що обережно ховаються під блискучо зеленими овальними листочками, показуючи кілька нових ростків надії.
Дощ тихо-тихо падає, лише трохи чути легкий шелест. Будинок помаранчево-червоного кольору, як старий буддійський монах у яскравій рясі, схиливши голову заплющив очі, під дощем здійснює ритуальне обмивання. Просякла вологою червона цегла стала дратівливого кольору свинячої крові і різко контрастує з блискучо зеленими листочками османтуса, що росте під стіною. Сіра жаба стрибає у рідкій смердючій багнюці. Під сумним мереживом дощу тільки вона – єдина істота, що цілком задоволена життям. На її спині сіро-жовтий строкатий візерунок віддалено нагадує печальне небо, створюючи гармонію відтінків. Вона плюхає собі підстрибуючи з трав'яної нори на багнюку, розбризкує темно-зелені кола на воді.
Дощ неначе зі сріблясто сірого липкого павутиння плете легке мереживо, заплітаючи весь осінній світ.
1936 р.
1 2 3 |